Мета: закріпити знання учнів про багатогранний образ жінки у
творчості Т. Шевченка. Продовжувати вчити учнів розуміти внутрішній
світ героїнь, глибину та велич душі, неможливість однолінійної оцінки.
Познайомити старшокласників з деякими сторінками життя Т. Шевченка.
Прищеплювати риси делікатності в інтимних стосунках і відповідальність
за свої почуття Форма уроку: усний журнал. Обладнання:
автопортрет Т. Шевченка 1843 р., портрет В. Рєпніної, магнітофон,
записи пісень на слова Т. Шевченка «Думи мої», «Садок вишневий коло
хати», «Така її доля», «Зоре моя вечірняя». ХІД УРОКУ Звучить запис «Думи мої...», поступово затихаючи. Вступне слово вчителя.
Нас просто не існує без Шевченка. У цьому вся історія наша, усе буття.
Шевченко для України - усе. Магія Шевченкового слова незбагненна. Його
слово, його доля приваблюють багатьох дослідників. І сьогодні на
дещо незвичайному уроці, який має назву «Це тихе сяйво над моєю долею»,
ми продовжимо розмову про Шевченка, спробуємо перегорнути деякі
сторінки з життя поета. Поведуть нас у безмежний, глибинний світ життя
та творчості Кобзаря сторінками усного журналу музи (учениці). Сторінка І. Жіночі образи в баладах Т. Шевченка Муза І.
За власним визнанням, Шевченко почав складати вірші в ті світлі ночі,
коли ходив до Літнього саду малювати статуї. Ці перші поезії
започаткували збірку «Кобзар», яку він видав у 1840 р. за сприяння
Штенберга. Муза ІІ. Із часу появи «Кобзаря»
його назва стала другим прізвищем Шевченка. Уже в ранніх баладах чистий
душею поет створює галерею жіночих образів - це тендітні істоти, які
викликають вселюдське співчуття. Учениця читає «Лілею» Т. Шевченка. Сторінка ІІ. Доля жінки-покритки Муза
ІІІ. Доля жінки у кріпацькому суспільстві була трагічною. Саме їм,
жінкам-матерям, присвячував Тарас свої поезії, називаючи їх совами,
наймичками, черницями. Мама з дитиною для Шевченка була найсвітлішим
образом. Муза І. У нашім раї на землі
Нічого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим. Звучить пісня «Садок вишневий коло хати». Муза ІІ. Реве, стогне хуртовина,
Котить, верне полем,
Стоїть Катря серед поля,
Дала сльозам волю. Муза ІІІ. Утомилась завірюха,
Де-де позіхає.
Ще б плакала Катерина,
Та сліз вже не має. Катерина (входить з дитиною). Ходім, сину, смеркається...
Коли пустять в хату,
А не пустять, то й на дворі
Будем ночувати.
Під хатою заночуєм,
Сину мій, Іване!
Де ж ти будеш ночувати,
Як мене не стане?
З собаками, мій синочку,
Кохайся на дворі. Муза І. Бреде у латаній свитині
Чи покритка, а чи вдова,
Щось тихо промовля дитині,
У сповиточку зігріва. Катерина. Не плач, сину, моє лихо,
Що буде, то й буде.
Піду дальше - більш ходила,
А, може, й зустріну.
Віддам тебе, мій синочку,
А сама загину. Звучить пісня «Така її доля». Муза ІІ. Сторінка ІІІ. Оксана Коваленко Шевченко кохав і був коханим, мав свій ідеал жінки. Інтимний ідеал поета - цілий океан. Тарас-підліток. А дівчина при самій дорозі
Недалеко коло мене
Плоскінь вибирала
Та й почула, що я плачу,
Прийшла, привітала,
Утирала мої сльози
І поцілувала,
Неначе сонце засіяло,
Неначе все на світі стало моє:
Лани, гаї, сади!
І ми, жартуючи, погнали
Чужі ягнята до води. Інсценізація. Тарас-хлопчик та Оксана - Ти у вінку - найкраща за всіх панянок у світі. А я тобі ще й чобітки справлю із срібними підківками. - Срібними... - І золотими закаблуками... - Ще ні в кого таких не було. - А в тебе будуть. - За що ж справимо? - Одіб'ємось од злиднів. Тоді й усе буде. І по дзвіночках угадаю - ти йдеш. - Я без тебе - нікуди. - А як до пана покличуть? - Не піду, хоч убий, не піду. - Я не віддам тебе нікому. А коли що - рішу сокирою! - А я втечу до тебе звідки завгодно. - А як закують? - Не діждуться - мій вінок до тебе припливе. - Оксано, не кажи цього. Може, й річки туди не буде... - Докотиться через гори, долини, байраки. Муза ІІІ. Ви вкупочці колись росли,
Маленькими собі любились,
А матері на вас дивились
Та говорили, що колись
Одружать вас. І не вгадали,
Старі заранні повмирали,
А ви малими розійшлись
Та вже не сходились ніколи. Сторінка ІV. Шевченко та Варвара Рєпніна Учениця. Я дуже тяжко Вами відболіла.
Це все було, як марення, як сон.
Любов підкралась тихо, як Даліла,
а розум спав, довірливий Самсон.
Тепер пора прощатись нам. Будень.
На білих вікнах замерзли міражі.
І як ми будем, як тепер ми будем?!
Такі вже рідні і такі чужі.
Ця казка днів - вона була недовгою.
Цей світлий сон - пішов без вороття.
Це тихе сяйво над моєю долею -
Воно лишилось на усе життя. Ліна Костенко. Муза І. У княжім домі панночка бліда
Жар серця нишком в вірші вилива.
Листок долоньки свічку затуляє.
Про що вона? Чого їй так болить
Далекий хтось, «хто під ружжом гуляє»? Муза ІІ. Їй, панночці, б та суджений панич!
Зітхання соловейка у альтанці,
У княжім домі, в домі Рєпніних,
Невже нікого, вартого в обранці? Муза ІІІ. Нащо тобі за стіни кам'яні,
По вікнах тюрем лячно заглядати?
До бога правди криком десь при дні,
За Україну в'ярмлену волати?
Молилася. При свічці. При сльозі,
При сонці й місяці, при серця світлі. Учень 1. Уперше
35-літня Варвара Рєпніна побачила Тараса Шевченка у своєму родовому
маєтку в Яготині навесні 1843 року. Він справив на неї сильне враження. Варвара.
Як багато він має такту, доброти й пошани до всього святого. З усіма
він увічливий, зі старшими шанобливий і тому його всі люблять. Носив
модний тоді сурдук «у талію» з оксамитовим коміром і модний високо, аж
під підборіддя, зав'язаний шаль - крават. Був середнього зросту, але
міцної тілесної будови. Русявий. На перший погляд його обличчя
видавалось звичайним. Але кожного, хто хоч раз бачив Шевченка, чарували
його невеликі, але виразні очі, що світилися надзвичайним розумом і
дивною добротою. Очима тими він підкорив вже не одне серце. У
товаристві тримавсь вільно і з тактом. Учень 2.
Таким постав він перед родиною Рєпніних та яготинським товариством, де
всі вже знали про його дитинство та молодість. Княжна побачила в
Шевченкові барда української незалежності й писала своєму колишньому
вчителеві швейцарцю Ейнеру. Варвара.
Розповідали, що він багато перетерпів, що він страшним досвідом купив
право громити сильних. Говорили про це між собою, бо ніхто не
насмілювався торкнутися повісті його життя в розмовах з ним самим: усі
його любили і всі бажали йому щастя й успіху. Учень 3.
Княжна Варвара Рєпніна була душею старого гетьманського дому. Добра,
дотепна, мила та ласкава до людей, вона допомагала вбогим і нещасливим,
роздавала все, що мала, брала найактивнішу участь у житті тих, хто
звертався до неї за порадою. Глибоко ненавиділа кріпацтво. Свої
переконання, щирість вдачі та простоту вона успадкувала від батька, а
від матері - палкість почувань і пристрасний темперамент. Учень 4.
Варвара намагалася своїм милосердям загоїти рану власного серця:
деспотична мати не дозволила дочці побратися з молодшим братом
російського поета Баратинського, ад'ютантом батька. Учень 5.
З'явившись у Яготині, Шевченко порушив сонну одноманітність життя
родини Рєпніних. Варвара сказала собі, що Шевченко - обранець її серця,
а потім признавалась, що коли б відчула з його боку любов, то, може,
відповіла б йому й пристрастю. Учень 6. Психологічні портрети Шевченка як людини та поета княжна змалювала у своїх спогадах мистецьки яскраво й об'єктивно правдиво. Варвара.
Шевченко їв і пив, як усі смертні, і кожен, увійшовши до кімнати, де
він перебував з молодими людьми, ніяк не міг би поставити його вище за
інших. Годинами він міг віддаватися найпустішій банальній розмові і
навіть, як здавалося, захоплювався нею. Він був добрий до слабкості,
легкодухий до жорстокості, нерішучий і водночас похапний аж до
необдуманих вчинків. Його не можна було не любити, а для всіх, хто щиро
любив його, був джерелом турбот, безупинних переходів від захоплення до
обурення, від співчуття до охолодження. Учень 7.
Шевченко - поет у повному розумінні цього слова: своїми віршами він
полонив усіх, викликав у слухачів сльози ніжності та співчуття. Він був
обдарований більше ніж талантом - генієм, і чутлива та добра душа його
налаштовувала ліру на високе та святе. Учень 8.
У серці княжни спалахнула любов. І хоч у її житті це було вже вдруге,
та у стуженій за щастям душі почуття розцвіло всіма квітами перших
палких переживань, коли закохане серце радісно молиться і хоче обійняти
весь світ. Як у кожної пристрасної натури, любов у княжни обернулась
егоїстичним бажанням заволодіти всім єством коханого. Ревнувала вона
свого обранця до всіх. Учень 9. Прослухавши
поему «Тризна» та присвяту до неї, Рєпніна надіслала Шевченкові повість
під назвою «Дівчинка». У чотирьох розділах авторка описала етапи свого
духовного життя. Сповідь княжни вразила Шевченка. Чуйний і
добрий, він був зворушений до глибини серця. Почуття свої передав у
письмовій відповіді авторці, закінчивши її словами: «О добрий ангеле!
Ти укріпив захитану в мені віру в існування святих на землі». Учень 10. Але княжна чекала не цієї «канонізації», а «живої» реакції на свою сповідь. Мати
Варвари, довідавшись про це, суворо зауважила доньці, що вона занадто
легко пускається в сердечні зізнання, а почувши відповідь, що Шевченко
для неї не чужий, що вона його любить і довіряє йому, сказала, що це
безсоромність. Учень 11. Поет замкнувся в собі
й мовчав. Сповідь княжни його дуже збентежила. Він був переконаний, що
Варвара його покохала, і це завдавало йому душевних страждань. Учень 12.
Це була кульмінація їхніх стосунків. Шевченко не простягнув руку, не
притулив її до серця. Княжна все зрозуміла. Вона опанувала себе,
погодилась бути названою сестрою, говорила, як допомагає їй у житті
віра. Учень 13. А княжна мучилась, переживала,
і з туги та смутку навіть заслабла: вісім днів нічого не могла їсти та
дуже змінилася після хвороби. Учень 14. За порадою родичів Рєпніних Шевченкові довелося виїхати з Яготина. У княжни стиснулося серце. Коли нарешті 10 січня настав час від'їзду Шевченка, княжна у сльозах кинулась йому на шию, потім перехрестила його чоло. Поет вибіг із кімнати. Покидаючи Яготин, мав певність, що залишає тут друга, який не зрадить його в найтяжчі хвилини життя. Варвара. Вернути б час, і я - Варвара,
Сумна, задумана княжна,
Я б утекла з Яготина
Аж за Урал, де, наче хмара,
Пісок підводивсь над тобою,
Де цар кривавою рукою
Вершив безбожнії діла.
Я б у задушливу казарму,
Як вірна подруга, прийшла,
Твоєю стала б я сестрою
І в Придніпровський рідний край
Листи б од тебе одсилала.
Я берегла б твої пісні,
Щоб чорний вітер Кос-Аралу
Не спопеляв даремно дні. Звучить пісня «Зоре моя вечірняя». Шевченко. Якби зустрілися ми знову,
Чи ти злякалася б, чи ні?
Яке тихе ти слово
Тоді промовила б мені?
Ніякого. І не пізнала б,
А може, б потім нагадала,
Сказавши: «Снилося дурній».
А я зрадів би, моє диво,
Моя ти доле чорнобрива!
Якби побачив, нагадав
Веселеє та молодеє. Варвара. Я тебе чекала роки й роки,
Райдугу пускала з рукава
На твої задумані мороки,
На твої огрознені слова.
Я б тобі схилилася на груди -
Замість терну розсівала мак.
Та мені зв'язали руки люди:
«Хай страждає, - кажуть, - треба так».
Я тебе чекала роки й роки. Шевченко. Я - поет,
Я - Шевченко.
Є пісня у серці моєму,
Недоспівана пісня,
Що ляже у наші серця.
Що на гімн обернеться,
Стане рядками в поеми,
Що ніколи не згине
Ніколи не дійде кінця...
...Покохайте її,
Ту, що я покохати не зміг,
Поцілуйте її,
Ту, яку я не зміг цілувати.
Я повіюся прахом,
Щоб впасти коханій до ніг,
Я совою злечу,
Аби пісню про біль проспівати.
Я не мав того часу,
У котрий кохають жінок,
Я не вмів цілувати,
Розмазавши вірші губами...
І немає коханої -
Десь вона там, межи тьми...
Я не маю дружини...
У мене немає синів...
А нащадки мої -
То пісні мої, тужні та дужі... Звучить фрагмент пісні «Думи мої». Заключне слово вчителя Ось
і перегорнута остання сторінка нашого усного журналу. З неї ми
дізнались про непросту історію стосунків Т. Шевченка та правнучки
Кирила Розумовського, виcоко освіченої, інтелігентної й духовно багатої
жінки княжни Варвари Рєпніної. Визначна поетеса ХХ ст. Ліна Костенко
так оспівала ці романтичні стосунки - це епіграф до нашого уроку. Ця казка днів - вона була недовгою,
Цей світлий сон - пішов без вороття.
Це тихе сяйво над моєю долею -
Воно лишилось на усе життя. Мені
хотілось би, щоб сьогоднішній урок лишив у ваших душах світлий спомин,
посіяв зерно зацікавленості постаттю Т. Шевченка, його творчістю. Жінки
в житті та творчості Тараса Шевченка займали особливе місце. Мати
Катерина Якимівна, сестри Катерина, Ярина та Марія, подруга дитинства
Оксана Коваленко, Ганна Закревська, Варвара Рєпніна, актриса Піунова,
Ликера Полусмакова. Сьогодні ми лише побіжно окреслили контури
шевченківських героїнь. Ми ви-вчали балади, поеми Шевченка - і у вас є
певний об'єм знань із цього питання. Тому домашнє завдання буде таким -
написати творчу роботу за однією з тем: 1. Порівняльна характеристика Катерини та Ганни (за поемами Т. Шевченка «Катерина», «Наймичка»). 2. Тема жіночої долі у творчості Т. Шевченка. 3. Доля Шевченка-поета. Доля Тараса-людини. Усі учні, які брали участь у концерті (читали напам'ять), одержують оцінки. | 
