Вступ
В сучасній шкільній програмі зарубіжної літератури вивчення творчості жінок-поетес приділяється дуже мало уваги. Мало сказати, що вони талановиті поети, поети справжні - без них важко уявити світову поетичну лірику. Ми вважаємо, що це велике упущення в естетичному вихованні наших дітей. Тому на цьому засіданні літературного салону ми пропонуємо ближче позанйомитись з творчістю жінок-поетес.
Отже тема нашого засідання літературного салону:
"Я щаслива, що пишу"
Мета:
Ознайомити учнів з цікавими сторінками біографії і творчості жінок-поетес; ввести дітей в світ європейської романтичної поезії; навчити учнів милуватись і насолоджуватись дивними чарами поетичного слова.
(Для того, щоб учні краще сприймали ліричну поезію, потрібно створити відповідну атмосферу. В цьому нам допоможе оформлення літературного салону).
Обладнання:
Затемнений зал. В залі розміщені столики. На столах горять свічки, лежать аркуші паперу і книжки (бажано томи поезій жінок-поетес). Звучить романс з музичних замальовок до повісті О.С. Пушкіна "Заметіль" (музика Г. Свиридова). На екрані проектуються слайди.
Частина І (Античність Сапфо)
1-ша ведуча (жінка).
Скільки про неї сказано і написано. В усі століття їй поклонялись художники, поети, музиканти. Вона була мрією, усмішкою, сумом, всесвітньою радістю, її звали Лаура, Беатріче, Єлена, Вененра, Нефертіті, Марія, Ксенія, Анна. Багато цих імен стали символами: відданості і вірності - Пеннелопа, краси і жіночості - Єлена, мудрості і державного розуму - Ольга і Роксолана, всепоглинаючої любові до людей - Марія.
2-га ведуча
Сьогодні ми розповімо про жінок, які досягли слави своїм поетичним талантом, даром Божим. Вони відкинули думку про те, що поезія - це привілеї чоловіків. Для найчарівніших жінок, про яких піде мова, поезія це не примха, не випадковість. Вона - сенс їхнього життя, відгук серця на радощі та біди буття.
(Зучить мелодія. На екрані проектуються слайди з краєвидами Греції, фреска "Прекрасна Помпеянка")
Художник.
На цій фресці невідомий художник відтворив прекрасну жительку Помпеї. Дівчина показана в момент творчого натхнення. Ще хвилина, друга - і на тонкій восковій поверхні дощечки з'явиться нова віршована строфа. Її обличчя одухотворене, в очах світиться думка. Говорять, що саме такою була Сапфо, поетеса з острова Лесбос, яка проживала на початку V століття до нашої ери. Довгі роки Сапфо очолювала школу, де дівчата займалися літературою, музикою, співами. Вона складала весільні пісні, гімни, виконувала їх під аккомпанемент ліри або кафари. А вірші поетеси були присвячені коханню, ніжному спілкуванню подруг, дівочій красі.
1-ша ведуча.
Одні легенди малюють Сапфо холодною і неприступною, інші навпаки розповідають про те, що через безнадійне кохання вона кинулась зі скелі. Для давніх Сапфо була ідеалом гармонійної особистості. В її честь чеканили монети, на яких вона зображена з лірою в руках. Платон, називаючи поетесу жрицею краси, писав
Девять лишь муз называя,
Мы Сапфо наносили обиду:
Разве мы в ней не должны
Музу десятую чтить?
(З вінком на голові в тунці виходоть Сапфо)
Сапфо.
Що ж таке краса? Найпрекрасніше на землі те, що любимо. Ось послухайте:
Только я взгляну на тебя,
Как у меня пропадает голос,
А язьік немеет,
Быстрый огонь, пробегая под кожей,
Глаза ничего не видят,
В ушах стоит звон,
Меня охватывает холодный пот,
Всю бьет дрожь,
Я становлюсь зеленее трави
И кажусь чуть не мертвой,
Я негу люблю,
Юность люблю
Радость люблю
И солнце.
Жребий мой - быть в солнечном свете
И в красоту влюбленной.
II ведучий. Середньовіччя...При дворах знатних сеньйорів, в замках за високими зубчатими стінами народжується поезія, яка потребує вихованості і вміння служити прекрасним дамам. Трубадури - середньовічні поети оспівують красу і благородність дам. Та не всі трубадури були такими. За переказами, героєм лірики відомої поетеси - дружини графа Путьє - Беатриси де Діа був Рабаут III, граф Оранський. Поетеса звинувачує свого коханого в надзвичайній обережності і розрахунку в коханні.
(Заходить Беатриса, одягнута в довге плаття з драпіровкою, на голові гостроконечна тапочка з шлейфом)
Моя краса, моё происхождение,
Но больше - сердца верного влечение
Дают мне право все мои сомнения
Вам выразить в печальных звуках пенья.
Я знать хочу, о друг мой дорогой,
Откуда зто гордое забвенье:
Что зто - гнев? Или любовь к другой?
Мне любовь дарит отраду!
Чтобы звонче пела я,
И заботу и досаду
Прочь гоню, мои друзья.
И от всех наветов злых
Ненавистников моих
Становлюсь еще смелее -
Вдесятеро веселее!
Строит мне во всем преграду
Их лукавая семья
Добиваться с ним ладу
Не позволит честь моя!
Я сравню людей таких
С пеленою туч густых,
От которых день темнее
Я лукавить не умею.
Злобный ропот наш не стих,
По глушить мой смелый стих -
Лишь напрасная затея.
О своей пою весне я!
(Звучить вальс до дієз мінор Ф. Шопена.) На екрані проектуються слайди з репродукціями картини Рафаеля, Леонардо да Вінчі.)
1-ша ведуча.
Епоха Відродження... Вона створює тип освідченої жінки, яка грає значну роль в культурному житті Європи. Вона сама створює себе, прирікаючи на страждання і на прагне знаменитості. В поезіях жінок-поетес стільки віри й надії на краще. Адже життя жінки, аристократка вона чи простолюдинка, обмежувалось строгим набором про те, що можна і чого не можна і як ходити, що співати, що читати і кому писати. Жінки-поети відрізнялися широкою освітченістю, спонукали інших до вільнодумвства.
(З'являється багато одягнута жінка - Гаспара Стампа.)
Сеньйор, не тратьте ваших юных лет
На беспокойный труд погони страстной
За славой и почетом по опасной
Стезе отличий всякий и побед.
Исполните любви благой завет.
Давайте жить четой во всем согласной
В долине зтой тихой й прекрасной,
Покуда там сияет солнца свет.
Плоды честолюбивых всех усилий
Всегда горьки. И слава и почет
Навек забудутся в сырой могиле.
А тут, средь птиц, чей звонкий хор поет
Хвалу любви, мы радостно би жили,
Собирая розы и плоды весь год.
Частина IV
(Звучить "Сентиментальний вальс " П. Чайковського.) На екран проектуються слайди із зображенням пейзажів Росії).
Росія XVIII ст. Княжна
2-га ведуча.
А зараз поринемо в Росію XVIII ст. Будується величезне місто "град Петров; виблискує фонтанами, викликає захоплення Ермітаж". В літературі з'являються імена Катерини Олександрівни Княжної, Марії Зубової, Прасковії Жемчугової. Катерина Княжна була улюбленою дочкою поета О.П. Сумарокова, який сам займався її освітою. Він підтримував заняття дочки літературою, але втой же час вважав неможливим, щоб вірші були написані від імені жінки. Тому більшість віршів Княжної друкувалися без підпису. Княжна.
Тщетно я скрываю
Сердца скорби люты,
Тщетно я спокойной кажусь
Не могу спокойна
Быть я ни минуты.
Не могу,
Как много я не тщусь.
Сердца тяжким стоном,
Очи током слезным
Извлекакют тайны муки сей:
Ты моё страдание
Сделал бесполезным:
Ты, о хищник вольности моей!
Ввергнуто тобою
Я в сию злую долю.
Ты спокойный дух мой
Возмутил
Ты мою свободу
Переместил в неволю,
Ты утехи в горесть обратил.
Частина V
Італія. Волконська
(Звучить симфонія соль мійюр №40 В.Моцарта.) На екран проектуються слайди з портретом З.О.Волконської, з краєвидами Італії.)
Художник.
Іалійська природа, розкішне буяння зелені, синь неба, голубінь води стародавні палаци і собори Туріну і Риму. Тут пройшло дитинство в останні роки "цариці муз і краси - Зінаїди Волконської, її освіта, талант співачки, титул і багатство чоловіка привели загальну увагу. Вона була близька до декабристів, з її дому від'їжджала в Сибір до чоловіка Марія Миколаївна Волконська. Вона сказала своє слово в літературі."
(Заходить Волконська. Гості підходять до неї, цілують руку, просять прочитати вірш.)
Звезда моя! Свет предреченных дней,
Твой путь и мой судьба соединяет,
Твой луч светя звучит в судьбе моей;
В тебе она заветное читает.
И жар ее, твой отблеск верный здесь.
Звезда души, без суетных наград
Преданности, участий сердобольных,
Волнений, слез младенческих отрад.
Звезда надежд, звезда порывов вольных,
Забот души сравнившихся со мной.
Звезда моей мелодии живой!
Звезда моя! Молю мольбой завета!
Когда в очах померкнувших любя,
Зовущий луч уж не найдет ответа.
Молю чтоб ты, приняв мой жар в себя.
Светя на тех, кого я здесь любила
Хранящий взор собою заменила!
(Волконська сідає за столик. Звучить прилюдія соль мажор №5. С. Рахманінова)
Частина VI
Леся Українка
Леся Українка (виходить)
Стояла я і слухала весну
Вона мені багато говорила,
Співала пісню дзвідку, голосну
Та знов таємно - тихо шепотіла.
Вона мені співала про любов,
Про молодощі, радощі, надії.
Вона мене перспівала знов
Те, що давно мені співали мрії.
1-ша ведуча.
Ці рядки належать перу нашої землячки, талановитої поетеси - Лесі Українки. В 9 років вона написала свій перший твір "Надія", а в 22 роки видала першу поетичну збірку "На крилах Пісень". Страждаючі з дитинства важкою хворобою, Леся зуміла оволодіти дев'ятьма іноземними мовами, прекрасно знала літературу, цікавилась науками, грала на фортепіано. Але найповніше талант її проявлявся в поезії.
На шлях я вийшла ранньою весною
І тихий спів несмілий заспівала
А хто стрічався на шляху зі мною,
Того я щирим серденьком вітала:
"Самій недовго з неї збитись угурті".
Я йду шляхом, пісні свої співаю:
Та не шукайте в них пророчої науки,-
Скажу я: "Разом плачмо, брате мійі"-
3 його плачем я спів з'єднаю свій...
(Звучить симфонія №8 Ф. Шуберта)
Частина VII
Росія. Ахматова, Цветаєва.
2-га ведуча.
Століття двадцяте. Століття бур, потрясінь і втрат. Воно принесло в літературу ще два нетлінних жіночих імені - Анна і Марина. Дві жінкі дві трагічні долі. Обидві втратили коханих, обидві пережили арешти власних дітей, обидві перенесли страждання і муки. Але обидві пережели прекрасне почуття кохання, якому присвятили багато своїх віршів.
(На сцену виходить Ахматова та Цвєтаєва).
Ахматова.
Ты мне не обещан ни жизнью, ни Богом.
Ни даже предчувствием тайным моим.
Зачем же в ночи перед темным порогом
Ты медлишь, как будто бы счастьем томим
Не выйду, не крикну: "О, будь единым,
До смертного часа будь со мной!
Я только голосом лебединым
Говорю с неправедной луной".
Цвєтаєва.
Что же! Коль кинут жребий -
Будь, любовь!
В грозовом - безумном! - небе -
Лед и кровь.
Жду тебя сегодня ночью
После двух,
В час, когда во мне рокочут
Кровь й дух.
Ахматова.
Твой белый дом и тихий сад оставлю.
Да будет жизнь пустыннна и светла.
Тебя, тебя в моих стихах прославлю,
Как женщина прославить не могла.
И ты подругу помнишь дорогую.
В тобою созданном для глаз ее раю,
А я товаром редкостным торгую -
Твою любовь и нежность продаю.
Цвєтаєва.
Ночи без любимого - и ночи
С нелюбимым, и больше звезды
Над горячей головой, и руки,
Простирающиеся к Тому -
Кто от века не был - не будет,
Кто не может быть - и не должен быть...
И слеза героя по ребенку,
И большие каменные горы
На груди того, кто должен - вниз...
Знаю все, что было, все, что будет,
Знаю всю глухонемую тайну,
Что на темном, на косноязычном
Языке людском зовется - Жизнь.
Частина VIII.
Підсумок
2-га ведуча.
Жінки... Мудрі, красиві, талановиті. Вони палали самі і осяювали шлях іншим. Поезією, Коханням, Красою. 1-ша ведуча.
О вы, служительницы Музы,
Связав с поэзией все узы,
Вы ей отдались до конца.
Крепив, порой, перо борца.
Любовь и верность воспевали,
Святое свято берегли -
Иначе жить вы не могли.
Пусть тьма всегда огня боится,
Пусть все прекрасное струится!
Да будут жить стихи вовек,
Пусть не умолкнет строчек бег!
Пусть рифма слов не иссякает,
Пусть быт восторг не заедает,
Пусть радость душу теребит!
Пусть сердце не сгорит!
Висновок.
Ми вважаємо, що засідання літературного салону принесло радість і вчителям і учням, і стане своєрідним проведенням уроків зарубіжної літератури, адже учні почули вірші поетів, дізнались про них багато нового.
А своїм "надзавданням" ми бачили в створені в соєрідної "артистичної" атмосфери, де б акцент робився на безпосередньому естетичному сприйманні поетичних текстів, музики, репродукції, живопису.
Таким чином можна говорити про ще один рівень інтеграції - поєднання аналітичного та естетичного типів сприйняття матеріалу. |
