Князь Ярослав зображений у п'єсі як палкий патріот, який   живе  турботами   про  рідну   землю.   Дбаючи   про інтереси Вітчизни, він "зазнав тяжких трудів", в "боях кривавих ісполчився". Мета діяльності Ярослава — утверд­ження єдності і могутності Руської держави, миру і спо­кою, прагнення до того, щоб жила віками "в трудах і бит­вах викована Русь". Він не відає інших скарбів "ніж мир­ний труд і щастя в мирнім домі".

Одним з найважливіших конфліктів драми, в якому розкриваються патріотичні почуття Ярослава, є його бо­ротьба проти засилля варягів. Він з сарказмом називає ва­рягів, предків Інгігерди, найманцями, готовими перекину­тися до ворога, якщо той давав "за меч дорожче". Ярос­лав добре розумів: варяги мали намір за допомогою інтриг і чвар прибрати до рук Русь. Він з болем і жалем, обра­зою і гнівом у душі слухає, як Інгігерда називає руські міста по-варязьки, чи намагається твердити про "вищість" варягів. Коли княгиня кидає Ярославу докір, що в нього кров руської жінки-рабині, він схвильовано відповідає їй:

З усіх небесних благ

Найвищим благом кров я цю вважаю,

Бо є з народом вірний мій зв'язок,

Мені не треба пишних тих казок,

Що предків нам шукають десь за морем,

Народ мій тут, на рідних цих просторах,

Від Києва до Ладоги живе.

І не заброд Ісландії суворих, —

Мене своїм він предком назове!

Так, Ярослав — мудрий політичний діяч. Для нього: "Раніш закон, а потім благодать". Звичайно, зміст цього князевого висловлювання багатозначний. Для Ярослава як володаря держави це — думка про необхідність безвідмовного підкорення народу князеві і боярам, виправ­дання суворих заходів, які він застосував у боротьбі за зміцнення своєї влади. Для Ярослава як творця першого на Русі збірника законів "Руська правда" це — обстоювання потреби суворої законності. Для Ярослава ж як патріота, борця за "мир і труд" це — думка про вірність батьківщині, про перевагу державних інтересів над особи­стими, про те, що мир і щастя можна здобути лише в напруженій боротьбі.  У цьому останньому  значенні вислів звучить як основний мотив драми.

Забуваючи про себе, Ярослав турбується про інтереси держави. Зворушують нас його слова:

...Легко то мені

Цю хвору ногу підіймати в стрем'я

І їздити старому на коні?

Переслідуючи "крамолу і лукавство", він рішуче висту­пає навіть проти найближчих родичів і карає їх. Йому жаль віддавати дочку кохану в дальній край, але й зали­шити її тут з Гаральдом він не може, бо це дало б зброю в руки Інгігерді, варягам. Для нього найбільшою втіхою є те, що "Руська держава" знов зібрана, єдина і міцна. Ярослав будував міста, палати, дбав про переписування книг, про розвиток освіти, культури. Утверджуючи законність на Русі, створив перший збірник законів "Руська правда". Як полководець "залізними полками всім ворогам дороги за­градив".

Характер головного героя драми складний і суперечли­вий. Ярослав — патріот, який сумлінно служив Вітчизні і рятував її в тяжкі часи, дбав про мир і спокій на Русі. Ра­зом з тим він, глава феодальної держави, був виразником і охоронцем інтересів панівного класу й не міг "ствердити в житті правди".

Його любив і поважав народ. Ось до Києва таємно, ос­терігаючись давнього гніву Ярослава, прибуває Журейко, щоб забрати з собою Милушу і спільно шукати кращої долі. Випадково він чує державні роздуми Ярослава і відзначає про себе:

... Як вірний буде він народу,

То зрештою натрапить вірну путь.

Йому близькі й зрозумілі такі думки князя:

Здолав

Я ворогів не для своєї слави,

 А щоб з'єднати

Руську державу

І запровести спокій на землі.

Хоч Ярослав і переслідує Журейка, але каменщик повністю схвалює боротьбу князя за єдність держави, за "спокій на землі" і підтримує його.

У п'єсі весь час стикаються два напрями діяльності Ярослава — бойовий і мирнобудівничий. Князь прагне мирної праці і правди, але має все життя воювати, захи­щаючи вітчизну. Ярослав — творець "Руської правди", але, зважаючи на певні політичні обставини, сам порушує проголошені закони.

Драма "Ярослав Мудрий" зігріта високими патріотич­ними почуттями автора. Давній Київ немовби перегукував­ся з Києвом 1941-1943 років, що оборонявся і звільнився від фашистської неволі.

Злободенною для часів війни була й інша проблема, розв'зана в драмі. Гітлерівці, напавши на нашу країну, по-блюзнірському намагалися обгрунтувати свої "права" на слов'янські землі за допомогою псевдонаукової "те­орії" про варязьке походження Київської Русі: варяги, мовляв, поклали початок Київській державі і принесли туди свої порядки, а фашисти, які вважали себе пред­ставниками нордичної раси, ідуть шляхом своїх предків. Автор в п'єсі рішуче спростував вигадки про варязьке походження Київської Русі, переконливо показав, що ва­ряги були лише жадібними до наживи найманцями, а сравжніми творцями і господарями Київської держави бу­ли русичі.