Пузир — типовий образ українського мільйонера-глитая. Письменник виразно змальовує риси характеру експ­луататора: скупість, егоїзм, жорстокість, некультурність, впертість, самодурство, безмежну жадобу до наживи, зне­важливе ставлення до освічених людей. У нього дуже бага­то найманих робітників, але їх він годує гірше собак. Хліб такий поганий, що один з робітників, звертаючись до дру­жини Пузиря, говорить: "Хіба це хліб? Пополам з поло­вою, поки свіжий, то такий глевкий, що тільки коники ліпить, в горло не лізе, заліплює пельку; а зачерствіє — тоді такий твердий, як цегла, — і собака не вкусе".

Пузир носить подертий одяг, відмовляє в обіді своєму спільникові в шахрайських махінаціях Маюфесу. Епізод з пошиттям халата теж є яскравою деталлю, що показує ме­ту Пузиря — прагнення скрізь і в усьому до наживи.

І ця підступна мета штовхає експлуататора на шлях зло­чинних махінацій. Він добре усвідомлює, що, погодившись взяти участь у прикритті злісного банкрутства купця Ми­хайлова, порушує державні закони. Пузир боїться відповідальності та не може з собою нічого вдіяти: його при­тягує великий зиск і примушує стати на небезпечний шлях.

Першими помічниками хазяїна є Феноген і Ліхтаренко. Це хижаки в людській подобі, що у всьому наслідують сво­го хазяїна, запопадливо крутять його "хазяйське колесо". Ліхтаренко спритніший за Феногена, він глибше розуміє, як крутиться колесо капіталістичної машини, знає, що одні просклизають крізь те колесо, а інших воно давить. На відміну від Феногена Ліхтаренко не плазує перед хазяїном, а сміливо і нахабно говорить про своє злодійство, як про якісь заслуги, виправдовуючи свої дії законами капіталістичної дійсності: "Всі рвуть, де тільки можна зірвать...Не візьмеш ти, то візьмуть з тебе". Ліхтаренко не боїться за себе, бо знає, що він дає великі прибутки ха­зяїнові. Пузир йому наказує жорстоко ставитися до робітників: "Наділи мужицькі на десять літ в оренду взять! А як мужик зостанеться без землі, роби з ним, що хочеш!" Руками Ліхтаренка Пузир грабує селян, морить голодом людей та здійснює інші злочинні заходи.

Феноген — потайний злодій. Він лицемірний, улесливий, спритний і підступний, як змія. Багато років Пузир вважає його своєю "правою рукою", але Феноген обманює його, на­живаючи собі великі багатства. Він діє так хитро, що Пузир вірить йому. Феноген нагарбав так багато грошей, що хоче сам стати великим хазяїном і шукає собі шматок землі. Ба­гатство для Феногена, як і для Пузиря, — мета життя.

У п'єсі "Хазяїн" висвітлено важливу й злободенну те­му. І.Карпенко-Карий показує типові картини системи гос­подарства капіталіста-землевласника та руйнування бідняцьких господарств в умовах вищої стадії розвитку капіталізму. Драматург послідовно розвиває демократичну ідею боротьби проти "темного царства" хижаків, жорсто­ких, звироднілих експлуататорів трудового народу.

 (II варіант)

Основний герой п'єси І.Карпенка-Карого "Хазяїн" — це мільйонер Терентій Пузир.

Він знає, що головним джерелом його збагачення є жорстока експлуатація робітників. Він страшний у своїй зажерливості, у хижацьких методах наживи. Розуміючи, що  "дешевий   робітник"  там,   де  скрута,   Пузир  наймає бідних робітників. Під час здійснення хижацьких намірів Пузиря зростає напруження між багатієм та його робітниками. Трударі не витримують жорстокої експлуа­тації, і в мануйлівській економи спалахує стихійний бунт. Пузир планує збільшити свої багатства також завдяки шлюбові своєї дочки Соні з сином багатія Чобота. Його не цікавить почуття дочки, яка любить учителя гімназії Калиновича.

Пузир піднявся на найвищий щабель нагромадження капіталу, наживши свої багатства неправидним шляхом. Він іноді з гордістю згадує, як у молоді роки наживав своє добро: "Перший йшов за баришами наосліп, штурмом кру­шив направо і наліво, плював на все і знать не хотів люд­ського поговору". Найманих робітників цей мільйонер го­дує гірше собак. У нього багато пшениці, а робітникам пе­чуть хліб "пополам з половою", який "ні вламать, ні вкусить", коли зачерствіє. Чутка про масовий голод викли­кає у нього радість, бо ж це велике людське нещастя при­жене до нього майже безплатних робітників, наповнить ки­шені мільйонера новими великими баришами. Коли він бе­ре робітників, то говорить: "І по двадцять п'ять копійок багато, але все ж таки то не тридцять п'ять !"

Ненаситна жадоба до наживи штовхає експлуататора на шлях злочинних махінацій. Погодившись взяти участь у прикритті злісного банкротства купця Михайлова, Пузир порушує державні закони. Він боїться відповідальності, та не може з собою нічого вдіяти. Прагнення одержати багато валової виручки бере верх над усіма іншими почуттями і примушує його стати на цей небезпечний шлях.

У Пузиря є помічник у здійсненні його "стяжательських планів". Це хижак в людський подобі, що у всьому наслідує свого хазяїна, запопадливо крутить його "хазяйсь­ке колесо". Ліхтаренко здатний вчинити наймерзеннішу підлість заради "баришів", але він не плазує перед ха­зяїном, Він сміливо і нахабно говорить про своє злодійство, як про якісь заслуги, виправдовуючи свої дії законами капіталістичної дійсності: "Всі рвуть, де тільки можна зірвать... Не візьмеш ти, то візьмуть з тебе". Ліхтаренко не боїться за себе, бо знає, що він дає великі прибутки ха­зяїнові. Його руками Пузир грабує селян, морить голодом людей. На запитання Феногена: "Де ти такий узявся?" — Ліхтаренко відповідає: "Хазяїни викохали".

Феноген — це права рука хазяїна, потайний злодій. Він лицемірний, улесливий, спритний і підступний, як змія. Феноген обманює свого хазяїна, наживаючи собі великі ба­гатства, але він діє так хитро, що Пузир вірить йому. Цей добре замаскований хапуга і хабарник вже стільки нагар­бав, що сам хоче стати великим хазяїном. Його принцип — "плазуй і наживайся". Взявши від Зеленського хабаря, він заявляє: "Знаєте, який наш хазяїн, часом, щоб не по­думав, що ви мене підкупили. Це ви мені позичаєте..." Ба­гатство для Феногена, як і для Пузиря, — мета життя.

Чесна людина не може вижити у середовищі цих хабар­ників/ їхньою жертвою стає юнак Зозуля, якого обвинува­чують у злодійстві. Перед трагічною смертю Зозуля кидає гнівні слова судові: "Серця в вас немає, а честь давно вже потеряли, бо ви самі злодюги і не повірите нікому, що він не краде так, як ви... Кати бездушні ви!"