Послідовна розповідь про життя Кайдашів допомагає відтворити в уяві селянську садибу: хату, стайню, хлів, повітку, город, садок, леваду. Автор добре знає життя се­лян, тому майстерно відображає деталі оселі, де найчастіше відбуваються події. Ми переносимося туди, де живуть персонажі твору, відчуваємо дух селянської хати, чуємо голоси Карпа, Лавріна, Мотрі, Мелашки, Кайдашихи. Побутові картини насичені гумором, пронизані глибоким співчуттям до долі людей, що втратили високу духовність у постійній гонитві за шматком землі, за зайвою копійкою. Особливо вражає епізод, коли Лаврін і Мелашка пізно повертаються додому, а їм ніхто не хотів відчиняти. "В Карповій хаті щось заворушилося: то встав Карпо. Він заворушився в сінях, стукнувся лобом об двері, звалив кочергу... і, позіхаючи на весь рот, одсунув засува. Лаврін з Мелашкою ввійшли в сіни. В одчинені двері наліво кричала Мотря, в двері напра­во репетувала стара мати". Добре знаючи народний гумор, Нечуй-Левицький оригінально використовує його в описах побутових сцен, які переповнені сміхом крізь сльози.

"В хаті стало тихо, тільки борщ бризкав вряди-годи здоровими бульками, неначе старий дід гарчав, а густа ка­ша ніби стогнала в горшку, підіймаючи затужавілий вер­шок угору..."

Реалістичне змалювання персонажів також спрямоване на розкриття основного конфлікту твору. Мимоволі захоп­люєшся прекрасними описами зовнішності персонажів, за­буваючи про жорстокість і бездушність світу. Прекрасна природа, красиві люди, велике кохання знецінюються у щоденних сварках героїв, у дрібновласницьких інтересах.

Найповніше характер українки розкрито в образі Ме­лашки. Вона і красива зовнішньо, і багата душею, виросла у бідній сім'ї, вміє шанувати і старших за себе, і працю. Портрет її — це яскравий приклад пісенної творчості, де ідеалізовано образ дівчини, чимось схожої на саме сонце. "Дівчина була невеличка на зріст, але рівна, як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина, довгобраза, повновида, з тонким носиком. Щоки червоніли, як черво­нобокі яблука, губи були повні та червоні, як калина. На чистому лобі були ніби намальовані веселі тонкі чорні бро­ви, густі-прегусті, як шовк".

У цьому описі відчувається замилування автора своєю героїнею, бо стільки в ньому світла та теплоти. Мова Ме­лашки близька до народної пісні, вона розкриває її глибокі душевні переживання. Разом з тим автор дає влучну ха­рактеристику іншому персонажу — Марусі Кайдашисі, яка жорстоко поводиться з невісткою, вкладаючи в уста дру­жини Лавріна слова: "В хаті гризла свекруха, в сінях та надворі стерегла Мотря".

Серед краси та гармонії людини з природою як щось неприємне сприймається жорстокість і черствість людей. Це не є характерним для української нації, але зустрічається ж і таке в житті. Образи Карпа та Мотрі переконують, що жорстокість та егоїзм здатні здорову та енергійну людину зробити дріб'яз­ковою, обмеженою у своїх прагненнях. Це проявляється в тому, що Мотря ображає Кайдашиху, називає її відьмою, яка може порізати та повкидати у борщ навіть дітей. І вже не про характерну рису українця ми маємо говорити, а про те, що заважає у житті. Ситуації, змальовані у повісті "Кайдашева сім'я", часто трапляються і зараз. Тому пись­менник засуджує людей, що "зневажають цвіт душі своєї", і прагне застерегти від жорстокого світу, утвердити пере­могу добра над злом.

Чарівність, привабливість мови повісті також створюють картину минувшини нашої України, що мала славну історію, працьовитих людей, багату землю — і все це мож­на відродити, коли ми будемо прагнути до кращого.