Саме І.П.Котляревський у 1798 p., коли вийшли з дру­ку три перші частини "Енеїди", засвідчив існування ук­раїнського народу як фізичної і духовної реальності.

Запозичивши у Вергілія тему про пригоди Енея (сина богині Венери) та його ватаги, автор ввів нас у чудовий світ української мови, у світ життя українського народу. Твір наскрізь пройнятий національним духом і колоритом. Весь сюжет побудований на подорожі Енея та троянців до землі, де буде засновано нове царство. І ось вже з перших рядків твору ми потрапляємо в дивосвіт українського жит­тя і національного характеру:

Еней був парубок моторний

І хлопець хоч куди козак,

Удавсь на всеє зле проворний,

Завзятіший од всіх бурлак.

Простий, із здоровим глуздом парубок свою залежність від волі богів не перетворює на схиляння перед ними.

Гей ти, проклятий стариганю!

На землю з неба не зиркнеш,-

так картас Еней Зевса, коли той в слушну хвилину йому не допоміг.

Перед нами розгортаються дві сюжетні лінії: життя богів та пригоди троянців. Якщо пригоди троянців викли­кають добрий сміх і захоплення, бо перед собою ми поба­чили українських козаків, які можуть бути і відчайдушними гуляками (в гостях у Дідони), і справжніми героями (у війні з рутульцями), то життя богів викликає сміх.

Борей недуж лежить з похмілля,

А Нот поїхав на весілля,

Зефір же, давній негодяй,

З дівчатами заженихався...

Це один з багатьох епізодів безпутства тих, хто править світом. Або ось такий момент:

Зевес тоді кружляв сивуху і оселедцем заїдав...

Автор підводить читача до запитання: хто править світом? 1 відповідь витікає із змісту твору — можновладні нікчемні люди. Ми розуміємо, що під виглядом міфологічних богів Котляревський змальовує феодально-поміщицьку верхівку тогочасного суспільства. Чому ж у творі багато іронії та гострої сатири? Мабуть, тому, що письменник викривав людей, які були нездатні розібратися у власному житті, а бралися вершити суд над іншими. Хабарники, п'яниці, гультіпаки стоять на чолі суспільства, тому і немає порядку, бо до життя людей їм байдуже.

Троянців же письменник змальовує з добродушним гу­мором. Перед нами постають життєрадісні, безжурні воя­ки, які здатні і добре погуляти, і винести на своїх плечах найбільший тягар захисту батьківщини. Поет засуджує криваві сутички, бо "священні" війни часто зумовлені са­модурством "богів" і завдають страждання людям. Ми ро­зуміємо, що поет на боці тих, кого принижували, топтали. Під маскою гумору Котляревський кинув сучасній йому спільноті гостре звинувачення в тому,  що всі її помисли спрямовані на грабіж і здирництво, а закони закріплюють несправедливість. Незважаючи на безлад, який панує в суспільстві, ми побачили зразки кращого, що є серед ко­заків: бойове товариство, побратимство, вірність громадян­ському обов'язку, дружбі. В образах троянців автор розк­рив духовну велич народу, його моральну перевагу над привілейованими верствами суспільства.

Любов к вітчизні де героїть,

Там сила вража не устоїть...

Цими рядками автор закликає самовіддано любити вітчизну. 1 зразок цієї самопожертви ми побачили в епізоді, коли юнаки Ігиз і Евріал віддають своє життя, ви­конуючи військовий обов'язок. Патріотичні почуття підносять гідність людини, її честь.

Поема "Енеїда" не може залишити читача байдужим. Твір захоплює мовою, образами, подіями. 1 хоч автор по­казує як уярмлюється український народ, як зникає дух козацтва, але в цілому твір пройнятий оптимізмом: той народ, який має таку історію, таку високу мораль, таку багату мову і такий життєствердний сміх, матиме й май­бутнє.