Трагедія "97" — це малюнки побутового життя селян під час нестерпного голоду. Автор у п'єсі показав нам бо­ротьбу незаможників проти глитаїв Гирі та Годованого. Дев'яносто сім незаможників слобідки Рибальчанської піднялись на боротьбу з голодом. Чи могли вони порятува­ти людей в умовах страшного лихоліття? Представник не­заможників Мусій Копистка — втілення порядності, розу­му, розсудливості. У найскрутніші хвилини він допомагає людям. Приймає у свою сім'ю Василька Стоножку, у якого від голоду померли батьки. Стає на захист Ларивона і Орини, які стали дітовбивцями і людоїдами. Копистка розуміє, що хворих людей треба лікувати, а не знищувати, бо дії Орини і Ларивона не підлягають вже людським законам. Самого Мусія рятує від смертного вироку людського суду тільки той факт, що Сергій Смик привіз підводу хліба, обміняного на церковні коштовності.

Картини життя селян після встановлення радянської влади    вражають    злиденністю,    приреченістю,    спустошеністю. Увесь твір пронизує трагічне світобачення і світосприймання.

У злободенній "Комуні в степах" драматург відтворив боротьбу частини селянства за нове життя. Цим твором ав­тор жив, пломенів і розчарувався.

У п'єсі "Прощай, село" усвідомлюються цінності людської особистості і драматизм боротьби за соціальне визволення.

У центрі кожної п'єси Куліша — внутрішня драма лю­дини, кинутої у вир випробувань. Село у драматурга по­стає без прикрас, без спрощення, у складній ситуації дійсності. Тим і вагомий доробок Миколи Куліша. Автор ставить у своїх творах питання, а розв'язувати їх дово­диться читачам. Хто ми є? Для чого живемо? Чому ми жертви? Хто вершить над нами суд?..

Проблема українізації у драмі Миколи Куліша "Мина Мазайло".

Драма "Мина Мазайло", що була написана у буремні і хвилюючі роки післяреволюційного економічного і куль­турного відродження України, — надзвичайно актуальний твір для нашого народу, оновленого подіями національного пробудження. Невмолимий прес економічних проблем ви­чавлює з наших ослаблених тоталітаризмом душ усі сили і замулює щедрі витоки національних поривань, які напува­ють цілющою джерелицею наш дух. Наша свідомість мізерніє. У відчаї чіпляємось за старі догми й ідеї, намага­ючись зберегти отой болотяний спокій, і не відчуваємо, що там — лише бездиханність склепів. Тож повернімось до со­нця, до святості, до рідних витоків! Лишаймо, як одяг, з якого виросли, панцирі бездуховності і безнародності, шмаття міщанської свідомості!

Чи це унікальність нашої історії, чи невблаганна зако­номірність, чи письменницький геній, але драма "Мина Мазайло" цією своєю сутністю кричить і звертається саме до нас, сучасників, засуджуючи філістерську обмеженість нашого українського міщанства. Темою твору є ставлення шовіністичного і патріотичного таборів до проблеми ук­раїнізації в період непу, що так нагадує сьогодення.

Головний герой твору Мина Мазайло з комічною цілеспрямованістю намагається змінити своє прізвище на більш благозвучне, на його думку, російське. Ця нервова і якась надзвичайно пересічна людина — суцільний національний нігіліст, який, безмежно ненавидячи свій на­род, переростає в монстра. Рішення змінити прізвище вик­ликає неоднозначну реакцію в сім'ї Мазайлів: до розв'язання пекучої проблеми залучаються близькі і далекі родичі. Непримиренну позицію на захист рідного прізвища займає Мокій — син Мини. Він винятковий українофіл, хоча, на мою думку, деяка "заземленність" власне на пи­таннях рідної мови і культури робить цей образ однобоким. Але це — виклик суспільству, яке в національних питан­нях дуже часто чинить несправедливо. Психологічно зла­мати Мокія намагається тьотя Мотя, яку терміново викли­кають з Курська. її відверто расистська платформа грун­тується на великодержавницьких шовіністичних твердженнях, які викликають відразу своєю непробудною темрявою й ідейною обмеженістю. Гострота гротескно за­барвлених конфліктів і сутичок наростає. Мина дома­гається зміни прізвища на милозвучне Мазєнін, хоча явно його ідея зазнає поразки через свою вбогість на фоні без­межжя національного поклику свідомості Мокія і його од­нодумців.

Та досить несподівано виявляється розв'язка. Мину, який вважав своє українське прізвище перепоною на шля­ху до блискучої кар'єри, звільняють з роботи за "система­тичний опір українізації". Українська ідея перемогла. Але вражає те, що реальна перемога забезпечується чинов­ницькою директивою. Невже через директиви може утвер­дитися національна ідея? Дядько Тарас, націоналіст і од­нодумець Мокія, робить несподіваний і парадоксальний висновок, що українізація — це спосіб виявити національно свідомих, а потім їх знищити. Дійсно, історія потім "грала" за цим сценарієм під керівництвом "вели­кого" режисера Сталіна.

Тож хай перемога національної ідеї не залежить від по­станов, указів і директив. Впускаймо її в свою душу, свій розум, своє життя без примусів! Тільки тоді вона щедро обдарує наш народ своїм теплом і святістю.