У кіноповісті "Зачарована Десна" О.Довженко захопле­но малює неповторну красу людей праці. За визначенням М.Рильського, "Зачарована Десна" — це "задушевна лірична сповідь, наповнена любов'ю до рідного краю..." Це сповідь про дитинство і разом з тим глибокі філософські роздуми великого митця. Із синівською любов'ю і гордістю пише письменник про середовище, з якого він вийшов, яке виростило його, про тих людей, які були пригнічені тяж­ким життям. Через роздуми зрілого письменника з особли­вою виразністю змальовано образ батька. Це людина, якій властива висока культура думок і почуттів. Сам автор "За­чарованої Десни" виявляє до батька таке шанобливе став­лення, як це було заведено з давніх-давен в Україні. Хто шанує батька свого, той шанує свій рід, а відповідно — людей. З великою любов'ю автор описує батька в роботі. Який із нього хлібороб, а який косар! Він красивий у праці, натхненний та невтомний. Здається, що він міг би всю землю обкосити. "Скільки він землі виорав, скільки хліба накосив! Як вправно робив, який був дужий і чис­тий!" — захоплено згадував свого батька вже сивий ми­тець і шанобливо схиляв голову перед його пам'яттю. Своїм прикладом трудівника він виховав із сина працелюба-творця, гідного громадянина своєї Вітчизни.

Героям О.Довженка праця завжди приносила радість. "Нічого в світі так я не люблю, як саджати що-небудь у землю, щоб проізростало. Коли вилізає саме із землі всяка рослиночка, ото мені радість", — говорить мати. Із синівською любов'ю згадує митець про свою неньку. Це була людина тонкої артистичної вдачі. Знала вона силу-силенну пісень, казок, легенд, уміла майстерно передавати народні звичаї та обряди. Це від неї взяв Довженко рідну мову, перейняв українську пісню, а також любов до всього того, що тягнеться до сонця. Його тонка артистичність і пісенна поетичність натури, доброта, чуйність, певне, теж значною мірою йдуть від матері.

Батько, мати і дід у творчості Довженка постають не про­сто як рідні, дорогі й близькі письменникові люди. Вони у "Зачарованій Десні" є втіленням талановитого й працелюб­ного українського народу, його високої моралі, волелюбної, чистої і красивої душі. Тому з великою любов'ю описує ми­тець діда Семена, колишнього чумака, чесного, схожого на Бога. Він був для автора чимось подібним до призми часу.

Моральна краса Довженкових героїв розкривається у ставленні їх до рідного краю. Особливий вплив на автора і на мене як читача має краса річки Десни. Вона була для митця і героїв твору життєдайною силою, яка наділяла всіх добротою, щирістю, любов'ю. 1 сам письменник пройнявся любов'ю до простих і чесних людей, які допомогли йому піднятись на ту висоту, що прославила його на весь світ.

"Зачарована Десна" — це твір про босоноге дитинство, про велич народної душі, про витоки таланту. Це легенда про людські радощі й болі, що навчає "бачити зорі навіть у буденних калюжах на життєвих шляхах."

(II варіант)

Творчість Олександра Довженка — кінорежисера і шисьменннка має широке світове визнання. Сказані мит­цем слова: "Я належу людству" сьогодні цілковито підтвердили його права на них. Так, своєму народові пись­менник віддав своє життя, своє серце, свій талант.

Народна мораль завжди була і є важливим засобом ви­давання молодого покоління. її автор, відмовившись від традиційного переказу вражень дитячих літ, ніби підняв завісу над найважливішим, найпотаємнішим і показав, як у трудовому середовищі формувався світогляд майбутнього митця, які об'єктивні чинники впливали на становлення його уявлень про прекрасне і потворне, про правду і кривду.

Вихований у повазі до праці, письменник усе життя звеличував її, бачив щастя людей і їхню красу саме в труді. Це яскраво засвідчує кіноповість "Зачарована Де­сна", де автор говорить про людей праці, про ставлення до неї як до творчості. Ось, наприклад, слова матері: "Нічого в світі так я не люблю, як саджати що-небудь у , землю, щоб проізростало". Саме ці слова визначають, по суті, тональність усього твору. У цих майстерно дібраних деталях етичне органічно пов'язане з естетичним. І прадіда свого хлопчик запам'ятав саме таким. З особли­вою любов'ю згадує Олександр Довженко батька. Його портрет змальовано у стилі народного світосприймання: у гармонійному поєднанні процьовитості і фізичної доскона­лості. Мені запам'яталась його портретна характеристика: велика, темноволоса голова й великі розумні сірі очі, тіло біле, без "єдиної точечки", волосся блискуче, хвилясте, руки широкі, щедрі. Також він мав високу внутрішню культуру думок і почуттів, був тактовним і шанобливим. Саме нелегка чесна праця, готовність прийти на допомогу жідносили його, давали право письменникові бачити бать­ка прекрасним і гідним поваги. Він скрізь робить акцент і говорить, що з нього можна було писати лицарів, богів, що він годився на все. Внутрішня краса, поетичність душі відбились на прекрасній зовнішності кожного з героїв. Батько цінував людей за працьовитість та чесність. І син перейняв це від нього. Перейняв він і вміння шанувати старих людей.

Я вважаю, що саме образ батька є зразком моральної краси і духовної величі людини. А у матері Сашко вчився ніжності. А скільки мудрості й доброти було в дідові Семе­нові. У нелегкій праці минуло життя діда, схожого на Бога. Він прожив під сонцем майже сто років, ніколи не ховаю­чись у холодок, пахнув теплою землею і трохи млином. Письменник згадує, що він найкраще з усіх збирав гриби і ягоди та розмовляв з усім живим. Тільки справжня людина може так любити природу!

Середовище навчило майбутнього митця поважати про­стого селянина, воно відкрило очі і на талант дядька Самійла, який вважався неперевершеним косарем. Він об­косив би всю землю, аби тільки була добра трава та хліб і каша, f люди цінували його, прозивали Косарем, часом за­буваючи справжнє прізвище.

Усі ці образи трудівників — уособлення моральної кра­си і духовної величі трудової людини.

Письменник доходить висновку, що саме звідти виніс він любов до рідного краю, його людей. Наддеснянські хлібороби навчили його, ще малого, трудитися, поважати старших, розуміти і цінувати прекрасне, творити добро. Завдяки чарівній Десні і рідним людям Довженко впро­довж усього свого життя не втрачав щастя бачити зорі навіть у буденних калюжах на життєвих шляхах.

Для мене кіноповість — книга життя. Я ще глибше зро­зумів, як треба молодій людині любити працю, поважати батьків, шанувати старість. Твір став для мене своєрідним поштовхом для вдосконалення мого "Я".

Тема Великої Вітчизняної війни у творчості Олександра Довженка.

Олександр Довженко увійшов в історію вітчизняної світової художньої думки як самобутній поет екрана і сло­ва. Поєднавши у собі талант режисера і письменника, він своєю феноменальною творчістю збагатив і зблизив ці два види мистецтва — словесного і візуального, відкрив нові, досі незнані можливості в пізнанні і відображенні динаміки нашого життя.

Довженків світ,.. Замріяні деснянські далі внесли в ньо­го ніжність, радощі і скорботу. 1 головним у тому світі є образ рідної Батьківщини. Тому такими дорогими і близь­кими кожному з нас є його твори.

У роки війни Довженко працює з щирим бажанням сло­вом оперативно відгукуватись на важливі події війни. Крім оповідань, статей, він пише звернення "До зброї", "Ук­раїна в огні", "Я бачу перемогу". Ці публікації сповнені гніву проти фашистів і віри в перемогу над ворогом. По­двиги на фронті, реальні трагічні факти, події в тилу у во­рога одразу ж ставали для письменника предметом глибо­кого осмислення, аналізу, узагальнення. Так народилась ідея оповідання "Ніч перед боєм", в основу якого ліг ре­альний епізод. Два діди — Платон і Савка — ціною свого життя топлять у Десні човен з гітлерівцями. Так само ціною життя в оповіданні "Мати" українська колгоспниця Марія Стоян рятує двох російських льотчиків, яких назва­ла своїми синами. Багатством художніх засобів автор зво­рушує читача трагічним образом селянки: "1 хто ж не по­клониться з живих і прийдешніх невмирущій красі Марії Стоянихи, матері, що просила милостиню для дітей чу­жих? ... Хай же знає весь світ, як висіли Ви, мамо, на старій груші за друга своя у велику всесвітню війну в ук­раїнському кривавому селі на Вкраїні кривавій".

А який величний постає перед нами Іван Орлюк у "Повісті полум'яних літ": закоханий у рідний край, у мир­ну працю для народу, щедрий на любов до коханої і нена­висть до ворогів. Який безстрашний він у бою! Коли Ор­люк побачив, що вороги наближаються до його позиції, він без вагань викликає вогонь на себе. Так може зробити тільки безстрашна людина.

Сюжети творів воєнної тематики письменник будує на трагедійних конфліктах, гостродраматичних відносинах, в яких характери розкриваються глибинно і несподівано. Ча­сто Довженко звертається і до планетарних образів, порівнянь, метафор ("диміла планета", "земна куля обер­талась"), до таких художніх засобів, які укрупнюють мас­штабність   мислення.    Звичайна    хата    в   однойменному оповіданні — пограбована і зруйнована — стала "образом України, трагічним образом". Письменника вона цікавить не тільки як "пристанище" людське, а як місце радощів, печалі, як світ, у якому живе наша мова, а "поза нею вона в'яне, як квітка на дорозі".

Щиро золота довженківська правда. Вона змушує за­мислитися над цінністю людського життя, його миттєвістю і пам'яттю, яку після себе залишає людина. Твори пись­менника доступні, глибокі, цікаві, повчальні. Вони вчать любити і цінувати життя, захищати мир, свою землю, своїх рідних.