Ліризм його гуморесок йде від захоплення рідною при­родою, від любові до народної пісні. Задушевність, глибока емоційність що яскраво вибухає безпосередніми пережи­ваннями, характерні для творів українського гумориста. Не випадково описи природи, як правило, завершуються пісенними рядками, що посилює емоційне сприйняття:

Ой зійди, зійди, ясен місяцю,

Як млиновеє коло...

У гуморесках-жартах засуджується самовпевненість лю­дей, невігластво. "Усмішки" Остапа Вишні показують ши­року картину життя на Україні. Автор зображує цілу гале­рею добродушних, довірливих, щирих постатей селян, розк­риває ряд болючих проблем колективізації, індустріалізації, українознавства, патріотичного обов'язку. Усі ці важливі питання Вишня майстерно висвітлює, використовуючи гу­мор і сатиру, що йде від самого життя, бо для характеру ук­раїнця властиве тонке відчуття навколишнього світу, де поєднується і серйозне, і смішне. А сміх цей доброзичливий, жартівливий, м'який, бо іде від чистого серця.

Остап Вишня — новатор у жанрі гумору. Завжди пись­менник був оптимістом і у своєму "щоденнику" дотепно пояснює назву своїх творів: "Мені нове життя усміхається! І я йому усміхаюсь! Через те й усмішки."

Органічне поєднання м'якого ліризму з дотепним гумо­ром характерне для "Мисливських усмішок". У них підкреслюється чарівність природи, кращі якості людей, що розкриваються серед зелених лісів. Усі ці "усмішки" мо­жуть збагатити знанням про матінку-природу, розкрити в звичайному кленовому листкові цілий світ з його радощами і трагізмом, виховати повагу до всього живого на землі, на­вчити щиро й незрадливо любити свій рідний край з його людьми, добрими душею і чистими помислами. Саме в тво­рах цього циклу найповніше виявилася чиста, щедра і весе­ла душа нашого сміхотворця. Це мисливець тієї рідкісної вдачі, який виходить на полювання не з наміром убити, а з метою якомога надійніше уникнути знищення природи.

Герої оповідок — мисливці-невдахи і мисливці-фантазери. Це люди надзвичайної правдивості, бо нічого не вига­дують. Майстерно застосовані в "усмішках" іронічні роз­повіді та описи: "Завжди додержуйтеся стародавньої охотницької традиції: говори завжди правду, і тільки правду!" "Мисливські усмішки" — це своєрідне поєднання народно­го анекдоту і пейзажної лірики в прозі. Звідси і їхня над­звичайна привабливість, яка забезпечила стійкий інтерес читача.

У "Мисливських усмішках" автор використовує безліч гумористичних художніх засобів. До них належать і си­ноніми, і багатозначні слова, і евфемізми, і авторські нео­логізми. Так, замість "очі" вжито простонародне "баньки", до слова "рушниця" дібрані емоційні синоніми: "ружжо", "шонполка", "лушня". Багатозначність використовується для створення каламбурів. Обігруються О.Вишнею прізвища людей, клички тварин: Максим Тудистрибни, Триндиплешка, лорд Сесіль-Кисіль; Допугай, Бандит, Джек, Флейта. Клички тварин мають тут іронічний підтекст, автор висміює людей усім іноземним.

Отже, Остап Вишня — видатний український гуморист, творам його властиве глибоке проникнення в духовний світ людини, що розуміє красу, сприймає її і сама стає твор­цем. А гумор тільки підкреслює оптимістичні настрої, до­помагає сприймати серйозне у житті з доброзичливою усмішкою. "А ми, — казав О.Вишня, — сміємося і будемо сміятися разом із своїм дотепним, талановитим народом."

(II варіант)

Лагідна усмішка, мудрі очі — це портрет представника української сатирично-гумористичної літератури Остапа Вишні (Павла Михайловича Губенка). Свій народ, свою землю любив Павло Михайлович над усе. У щоденнику Остап Вишня з великою гордістю пише, то він завжди відчував себе слугою народним — і з того був щасливий, бо все своє життя хотів зробити народові щось хороше. Можливо, звідси і бере початок лірично-гумористичний струмінь його спадщини. Вишневий сміх — веселий, щи­рий, здоровий.

Зупинимось не на тих творах, де автор сатирично вик­риває ворогів народу, проаналізуємо твори, пройняті теп­лим гумором, ніжністю і щирістю почуттів.

Цикл творів "Моя автобіографія" вводить нас у світ ди­тинства письменника. Скільки тепла і любові до рідних лю­дей, до вчителів, до батьків передає нам автор в одноймен­ному оповіданні. За легкістю розповіді і гумором уважний читач спостерігає злиденність життя селян, їх згорьовану працю і прагнення "вивести своїх дітей в люди".

В оповіданнях "Як ми колись учились", "Ох і лікували нас" Остап Вишня розповідає про те, як дітей змалечку привчали працювати, як знахарством лікували. "Дуже ра­но починалась професійна освіта на селі": дитина ще три­мається за мамину спідницю, а їй вже доручають вигнати гусей за ворота. Хоча найвища наука — це пасти коней...

З любов'ю до своїх односельців розказує автор про лікування різних хвороб. "Баба Палажка, по-моєму, значно професоріша від самого професора". Знахарство, молитви — ось ліки від усіх хвороб на селі. Роз­повідаючи про недостатній рівень освіти народу, Остап Вишня, як цікаву казку, розказує нам про єдиний "ме­дичний центр" на селі — бабу Палажку. Автор самобут­ньо передає колоритну лексику, певні дійства, що супро­водять процес лікування. Кожен рядок твору перейнятий любов'ю до людей, котрі нехитро жили і щиро допомага­ли один одному.

Ненав'язливо повертає нас гуморист до природи циклом оповідань "Мисливські усмішки". Ліричний герой кожного оповідання захоплено розповідає про пригоди на полю­ванні.

І ми бачимо, що для героя головне — не вбити дичину, а побути серед природи, помилуватися рідним краєм. Роз­повіді сповнені дотепних жартів, анекдотів. В оповіданні "Як варити і їсти суп із дикої качки" ліричний герой пояс­нює, що головне — не забути стопку на полювання, бо не буде чим вихлюпувати воду з човна, коли човен тоне. Ко­ли ж повертаєтесь з полювання, то слід іти повз базар... А коли ваші рідні запитають, чого у качки горло перерізане, то треба сказать, що летіла — побачила, що під прицілом, виходу не було, взяла та й ... зарізалась.

Тонкий гумор, любов до природи, до людей наскрізно проймають твори Остапа Вишні. Його сміх не ображає, а виліковує, виховує людину. Ніжність, душевність і пое­тичність залишив нам гуморист в спадщину.