Павло Арсенович Грабовський прожив всього тридцять вісім років, з них двадцять літ поневірявся в засланні, гибів у холодних тюрмах під наглядом царських посіпак. Але ніщо його не зламало. Не перестаєш захоплюватись цільністю і стійкістю революційних переконань письменника, його працьовитістю і надзвичайною порядністю. Твори Грабовського пройняті високими помислами, які тлумачаться просто: митець повинен служити своєму народові. Естетичною програмою Павла Арсеновича можна вважати вірш "Я не співець чудовної природи", який присвячений темі ролі митця у суспільному житті і є своєрідним продовженням думок письменника, викладених у статті "Дешо про творчість поетичну". Грабовський розвінчує теорію "мистецтва для мистецтва", за якою мистецтво повинно бути незалежним від суспільного життя, вільним від політики й служіння народові.
Письменник стверджує: головне завдання справжнього майстра слова полягає у правдивому відображенні життя, боротьби трудящих за свої права. Не можна захоплюватись красою природи, коли "мов ніж, вража скрізь стогін мужика". Вірш побудовано на антитезі — протиставленні обов'язків справжнього поета співцеві "райскіх снів", яких ніколи не може бути в умовах експлуататорського суспільства.
Читача вражають твори, в яких змальоване підневільне життя трудівника,
У творі "До матері" поет наче живе її горем та болем. Важко поетові, але ще гірше його матері, яка стогне "сама у журбі". У своєрідному діалозі сина і матері засуджується тогочасна дійсність.
Жодного читача не залишить байдужим твір "Трудівниця", який змальовує життя простої сільської вчительки. Вона була теплим променем: дітям — заступала матір, для дорослих була щирим порадником у скрутну хвилину:
В непогідь, стужу злиденну,
(Певно, сама сирота!)
Зайде в хатину нужденну,
Словом усіх повіта.
Вчителька померла. Що означає ця втрата для дітей та батьків? Вже ніколи не буде в їхньому оточенні тієї доброї людини, яка дарувала їм тепло та доброту. З невимовним болем прощається село зі своєю "ненькою":
Гірко батьки заридали,
Аж надривались мали
У творчій спадщині Павла Грабовського є цикл віршів, присвячених товаришці по засланню — Надії Костянтинівні Сигиді. Особливою поетичністю вражає нас твір "До Н.К.С.".
Такої певної, святої,
Такої рідної, як ти,
Такої щирої, простої, —
Вже більше, мабуть, не знайти.
Письменник оспівує душевну і зовнішню красу своєї однодумниці, яка була педагогом і революціонером водночас. Заслана на каторгу, вона мріяла створити там школу для навчання катаржанських діток. У 1889 році Сигида стала жертвою трагедії. П. Грабовський все своє життя пам'ятав про цю лагідну людину, заповідав покласти в його труну пасмо волосся, подароване Надією Костянтинівною.
Розглядаючи літературну спадщину П. Грабовського, аналізуючи його життя, дивуєшся, як йому все-таки вистачило сил, щоб вистояти. І все це заради своїх ідеалів! Цікаво, чи знайдеться зараз така людина, яка була б схожа на Грабовського? У наш скрутний час потрібні такі люди. Якби вони були серед наших державних керівників, то напевне, не сталося б такої страхітливої кризи в нашій країні. |
