Материні очі... Мамині завжди натружені руки, які пес­тять, зігрівають, дарують спокій.

У кожної людини вони назавжди вкарбовуються в пам'ять. Доброта, людяність, чуйність серед нашого такого жорстокого і немилосердного віку. Все це — мати, мате­ринство. Отже, і колискова пісня. Без отих ніжних, чарую­чих колискових не має дитинства. Це вони — оті перші пісні над колискою вчать нас добра, вчать відчувати бага­тоголосся життя, вчать любити і ненавидіти: Вони супро­воджують нас у широке життя. З тих перших маминих пісень беруть початок наші тривоги і сподівання, турботи і радощі, смуток і веселість.

Прислухаймося лишень: кожна колискова — то надія на завтрашній день. В ній щедрість материнської душі, цілющість людського добра. Коли мати схиляється над ко­лискою, над своєю кровинкою, вона співає пісню, що має начаклувати дитяті всіляких земних і небесних благ. Вона звертається до Бога, прохає всі сили природи, щоб дали во­ни дитині талан, силу, здоров'я, вроду. Згадаймо невибаг­ливі рядки:

Соньки — дрімки в колисоньки,

Добрий розум в головоньки,

А росточок у кісточки,

Здоров'ячко у серденько.

А в роточок говорушки,

А в ніженьки ходусеньки,

А в рученьки ладусеньки...

Так хочеться матері бачити своє дитя радісним і щасли­вим. І мов закляття, вона промовляє:

Щоб виросло, не змарніло.

Щоб тяженько не хворіло,

Сили й розуму набралось,

Своїх батьків потішало...

Мати у пісню для немовляти вкладає найсокровенніше. Вона піснею дає дитині свої перші уроки життя. Доньку вчить бути лагідною, доброзичливою, працьовитою і добро­порядною:

/ вже воно росло

Отцю, матці на потіху,

Добрим людям на послугу.

Отцю, мамці на втішеньку,

Добрим людям на славоньку.

А як що це був синочок, то мав рости мужнім, силь­ним, відважним, охороняти свою домівку, захищати рідний край.

Рости ж, синку, в забаву,

Козачеству на славу,

Воріженькам в розправу...

Минають роки, і ось уже донька співає мамині пісні над колискою своєї дитини. Співаючи, знов воскрешає таких знайомих зайчика, лисичку, чаєчку. Викликає їх з лісів, неба, річок, озер, аби втішити, розважити.

Гойда, гойда, гойдаша,

Де кобила, там лоша,

Там луг зелененький,

Там зайчик сіренький,

Там качечка кряче,

Там чаєчка плаче,

А ти, вовчик, не ходи,

Бо накоїш там біди.

Поки й світу — буде мати бажати своїй дитині доброї долі. Уже в колисці мати бачить свою дитину дорослою. І хто б не уявлявся матері, та всі діти — однаково щасливі, здорові, усміхнені. Коли чуєш про війни, хочеться завола­ти на весь світ: "Хіба ж вас народила не жінка, хіба не да­рувала чарівних мелодій своїх пісень, не вчила добра, тер­пимості, людяності? Схаменіться, складіть зброю, ми ж на­роджені для життя, любові, праці, натхнення".

І хочеться звернутися до всіх політиків майбутніх і нинішніх: "Не забувайте настанов матерів. Частіше припа­дайте до народних джерел мудрості, щоб наповнювали во­ни вас життєдайною снагою, збагачували, робили мудрішими, очищали від бруду ваші душі!"

1 я вірю, що не загубляться мамині пісні серед інших мелодій. Що не забудемо їх, не обкрадемо самих себе, дітей та онуків своїх.

Творімо ж добро! Живімо по совісті, не забуваючи, що:

Кожна наша дорога —

Зморшка нова у нені,

Кожна наша тривога—

Пасемце сиве у неї.

Хай лине пісня над землею, пісня радості, любові, на­снаги. А ти, Господи, допоможи нам у цьому! Благослови нас, Боже, добром, здоров'ям, хорони від злого, дай нам сили перемогти всі труднощі!