Поезія торкає струни душі моєї.

Поезія — художньо-образна словесна творчість, це тво­ри, написані віршами. Ось що таке поезія на словниковій мові. Це сухе, безбарвне пояснення слова "поезія". На­справді ж слово "поезія" вбирає в себе багато понять. Воно пов'язане, по-перше, з поетами. Хто ж такі поети? Поети — це не просто люди, які займаються римуванням (хоча вірш може бути і без рими). Вони незвичайні люди. Тала­новиті, з багатобарвним сприйняттям світу, з очима, відкритими для всього прекрасного, а поезія — це стан їхньої душі. Коли цей стан співпадає з моїм, то поезія гли­боко запам'ятовується, зачіпає душевні струни. Взагалі, душа, на мій погляд, — це музичний інструмент. А який він — це вже залежить від характеру людини.

Отже, поезія. Я спробую дізнатися про стан моєї душі зараз, знайти той вірш, який заграє і відгукнеться в мені. Ось уже в моїх руках твори Михайла Старицького, і я пе­регортаю сторінки. Кожен вірш — це сповідь поета, якийсь незабутній епізод з його життя. Але не кожен вірш зачіпає мою душу. Ось, наприклад, погляд зупиняється на рядках:

Добраніч, змученим, нужденним

Усім трудівникам щоденним,

Які й разу не склали рук!

Ні, це не відповідає моєму сьогочасному настроєві. За­раз ніч-господарка входить у свої права, розстилає навкру­ги свої чорні килими. Пробую відшукати такий вірш, щоб гармоніював з обстановкою і моїм настроєм. Мої пошуки вдалі. Ось вірш без назви. Починається так:

Ніч. Замовкли денні речі...

Надокруг німа стіна...

Я бачу це все навколо себе. Далі я трохи пропущу, то­му що йде мова про цвіркуна, якого тут немає.

Та годинник монотонно

Гомонить, знай, — цок та цок.

Я справді чую годинник, від цокання якого хочеться спати. І ось читаю слова: "То тремтять неначе струни..." І раптом розумію, що струни моєї душі також забриніли. Отже, на прикладі невеликого вірша М. Старицького, який взагалі мені подобається своєю ліричністю, я ще раз упев­нився, що поезія — це неповторність. Однакових поетів не буває, як і взагалі однакових людей, бо в кожному є щось своє, незвичайне. Так і поезія — це сум, чарівність, музи­ка, дотик до душі, струни якої ще довго будуть бриніти. 1 чим частіш — тим краще. Тоді людина буде духовно ви­щою і красивішою.