(І варіант)

Після закінчення у 1961 році трилогії "Хліб і сіль", "Кров людська — не водиця", "Велика рідня" Михайло Стельмах продовжує розробляти тему народу і величі його духу, тему безсмертя народної правди, що перемагає на війні, і в післявоєнних труднощах. Образи героїв його творів запам'ятаються на все життя, бо вони відображають історичну достовірність, реальність подій.

У романі "Правда і кривда" події відбуваються напере­додні закінчення Великої Вітчизняної війни, описується не­забутня весна переможного 1945 року.

Автор вводить нас в пекельний вир битви, круговерть неймовірних випробувань солдатів: "Вогонь був таким, що в повітрі снаряди стрічалися з снарядами, міни з мінами, гранати з гранатами". Багато хто з воїнів не сподівався ви­жити, та всі вони чесно виконували свою справу кожен на своєму місці. Відблиски вибухів спалахували в очах сол­датів і "у відблисках вибухів темно масніли калюжі крові".

І на тлі цього пекельного бою — богатирська стійкість і витримка воїнів, які захищають рідну Батьківщину від лю­того ворога. Уже в перших рядках роману відчувається символічність образу Марка Безсмертного. Можна сказати, що Марко Безсмертний — це друга назва роману.

Ось маленький епізод у "Заспіві" до роману. У церкву, де розмістили поранених, не ввійшов, а влетів молодий полковник. Він запитав:

— Тут Марко Безсмертний?

—   Тут всі безсмертні! — сурово відповів немолодий воїн, в якого груди і всі ордени були залиті кров'ю.

—  Вірно, вояче, — відструнився полковник. — Тут всі безсмертній

Символічно і те,  що  поранений лежав  "поруч з  Георгієм Победоносцем", який на Русі завжди був зразком мужності і відваги.

Символічне і прізвище, запитання і відповідь, бо, дійсно, народ, який переміг у такій війні, — безсмертний. Його діло і його подвиг житимуть у віках.

Так з самого початку автор знайомить нас з Марком Безсмертним, користуючись описом бою і прізвищем. Стійкість і безсмертя — це типові риси, характерні для звичайних воїнів. Про Марка складаються легенди: він у тому жорстокому бою підбив п'ять фашистських танків, врятував село, людей, техніку.

"Хоч би на яких вогнях довелося горіти мені, я буду до останнього служити людям" — таке життєве кредо Марка Безсмертного — воїна, трудівника, людини-творця.

Життя не дуже балувало Марка. Всього йому довелось по­бачити і пережити, він був навіть заарештований за те, що колгоспникам віддав зароблене ними зерно, t після повернен­ня зі шпиталю колгоспники знов обирають його головою, бо він любить землю, цінує селянську працю, дбайливий хазяїн.

Він — хороший керівник і організатор, відверто гово­рить людям правду, підіймає їх на трудовий подвиг, як у роки війни підіймав на подвиг ратний.

Григорій Задніпровський, Євмен Дибенко, Броварник — всі вони втілюють тему народу і величі його духу, тему безсмертя і правди людської. Люди вони мудрі, дотепні, з багатим життєвим досвітом, прямі і наполегливі, як і весь наш народ, який відчуває себе господарем на землі. Рука­ми цих людей підняли господарство після війни. А в наш час вони, їх нащадки відбудовують незалежну Україну.

Михайло Стельмах — прозаїк світового рівня. Його творчість напоєна соками рідного краю, це безсмертна пісня народу. І твори його безсмертні, як і народ, в ім'я якого творив письменник.

(II варіант)

Війна. Все далі відходить від нас вона. Зарубцювалися рани на "тілі" землі, та ніколи не заживуть рани на серці учасників   жорстокої   битви   за   право   жити,   любити, надіятися і вірити. Роман М. Стельмаха "Правда і кривда" — це розповідь про життя українського села в останні роки війни та перше повоєнне літо.

Велику увагу автор звертає на розкриття важливих філософських проблем: боротьба правди і кривди, безсмер­тя народу, що творить добро і красу на землі, взаємини між людьми. Особливо вражає майстерність у змалюванні персонажів, які несуть у собі певне ідейне навантаження. Та весь роман має особливе ліричне забарвлення, що вияв­ляється у розкритті внутрішнього світу героїв, передачі на­строю, роздумів і переживань дійових осіб. Кожен пейзаж допомагає відчути бентежний чи то радісний настрій дійових осіб і, несучи також у собі певну естетичну насо­лоду, посилює ліризм та драматизм подій.

Ідея безсмертя народу найповніше втілена в образі Марка Безсмертного. Вже саме прізвище символізує безсмертя і вічність життя, перемогу його над "костомахою", тобто смер­тю, у тій страшній війні. Мета життя Марка — орати, сіяти, милуватися землею, любити. Тому неважко виділити головну рису характеру — людяність, прагнення всіх зробити щасли­вими, бачити людей добрими, щирими. Він радить молодій вчительці, що прибула до села, вчити дітей не тільки читати й писати, а й наповнювати дитячі серця любов'ю, людяністю. Сам Марко, за словами діда Євмена, справжній чоловік, "що в голові і в душі має понятіє і до землі, і до людей, і до коней, і до хліба святого, і до риби у воді, і до птиці в небі, і до вдови нещасної, і до сироти безрідної!"

Особиста трагедія — дружину Оленку німці розстріляли, дочку вивезли до Німеччини — не очерствила душу його, а зробила особливо чутливою до людського го­ря. Він бере до себе хлопчика Хведька, який залишився си­ротою і потребував особливої уваги. Ці турботи про пре­красне майбутнє, як і справи голови колгоспу — молоко для дітей села, безкоштовне харчування для працюючих в полі, зорані в першу чергу городи вдів — роблять цей об­раз особливо привабливим.

Михайло Стельмах — майстер пейзажного малюнку, через зорові та слухові образи посилює реальність побуто­вих сцен.

Важливу проблему правди і кривди у житті автор розкриває через взаємини персонажів. Марко встає на оборону людей: як на фронті добре воював проти німців, так і в своєму селі захищає урожай від Поцілуйка, Киселя, Безбородька, що символізують собою бездушність, черствість, жорстокість. Все зло важко перемогти, але людина і прихо­дить на цей світ, щоб утверджувати правду на землі або ж сіяти зло. І той, хто його сіє, страшний урожай, збирати бу­де — кривду та горе.

Герої роману мають кращі людські якості: доброту, чуйність, щирість. Це допомагає їм жити, долати труднощі, перенести війну. Але не тільки вона несла зло. Його багато є в людей, що уміють прикриватися ім'ям правдолюбів. За­суджуючи негативні риси характеру і неповагу до людей, байдужість, егоїзм, зневагу до праці, Михайло Стельмах закликає відстоювати добро у цьому світі, бо воно дає надію на майбутнє, де не буде місця кривді.

Символічною є остання сцена роману, коли Марко звертається до свого бронзового погруддя, що стоїть у квітучому саду в сяйві двох Зірок Героя, і застерігає: "Ну, коли вже тобі випало стояти і днями, і ночами, то стій, ди­вись, щоб із темряви не виповзла кривда чи якась погань, а нам треба діло робити — орати, сіяти..." Так, справді, вічні турботи селянина про хліб на селі завжди будуть пе­ремагати і смерть, і зло.

Михайло Стельмах, будучи правдолюбом і життєлюбом, у романі переконливо довів перемогу добра над злом. По­вертається з чужини донька Марка, Марко знаходить своє кохання, люди в колгоспі стали жити краще — свідчення оптимізму і надії. Та й кожен з образів допомагає нам зро­зуміти мудрість життя, любов до нього. Отже, безсмертя народу — в його правоті, правдивості. Тож і вражає Марка Безсмертного роман, написаний Григорієм Задніпровським, перш за все щирістю, і на запитання, що ж дійшло до сер­ця, відповідає: "Насамперед, Григорію, правда! Хай вона часом і гіркою, і нелегкою, і напівголодною була, але це правда". Справді, нелегко добрій людині жити. Але треба жити!