(І варіант)

Запорозька Січ — один із світових феноменів, над яким замислювались, який намагалися розгадати багато поколінь дослідників.

Козаків Січі називали у народі "святими лицарями", їх оспівали у думах, піснях та легендах. Звитяжні запорожці стали героями безлічі літературних і мистецьких творів. Вельми пишався приналежністю до козацтва Тарас Григо­рович Шевченко. Саме тому він так натхненно оспівав славнозвісне лицарство у своїх творах. 1 не дивно, що об­раз козака є одним із основних у його поетичному дороб­ку.

Уже в ранній період творчості Кобзаря постать козака-лицаря, захисника народу, його волі та православної віри є своєрідною тугою поета за минулим. Підтвердженням того є поезія "Тарасова ніч". В основу твору покладено події 1630 року, коли відбувся бій козаків проти військ поль­ського гетьмана С.Конецьпольського під Переяславом. На чолі боротьби стояв Тарас Трясило, який в тісному єднанні з козаками здобуває перемогу над ворогом. У цій поемі Шевченко високо підносить героїзм українського народу в боротьбі проти зовнішніх ворогів. Щоб краще розкрити ве­лич і красу козацької звитяги, автор вдається до постатей Наливайка, Павлюка. Згадуючи колишні події, поет вис­ловлює тугу, що десь поділася доля-воля, про яку тепер тільки кобзарі співають:

Було колись — панували,

Та більше не будем!

Тії слави козацької

Повік не забудем!

Цей мотив звучить і в поемі "Іван Підкова", в якій го­ловний герой твору наділений надприродною силою і мужністю. Ось Підкова підняв шапку — і човни стали, за­тихло море; надів шапку — і "знову закипіло синє море", знову звірюкою стогне бурхлива природа, а козакам байду­же — вони спокійно "пливуть собі та співають".

Сміливість, відвага, вільне, безжурне життя притаманні образам лицарів козацтва у поемі "Гамалія".

Узагальнений образ ватажка набуває особливого зна­чення. Він завжди із запорожцями, завжди там, де найбільше потрібний. Так, пливучи до Туреччини, Гамалія "попереду байдаком керує" . А в бою він завжди в самому пеклі, не ховається за козацькі спини, нічого не боїться і є прикладом для наслідування. Зримі картини бою в ту­рецькій столиці свідчать про козацьку відвагу, військову доблесть:

Скутар, мов пекло те, палає,

Через базари кров тече,

Босфор широкий доливає.

Неначе птахи чорні в гаї,

Козацтво сміливо літає,

Ніхто на світі не втече!

Огонь запеклих не пече.

Під час повернення з походу ватажок пливе останнім: "...позад завзятий Гамалія: Орел орлят мов стереже". Як батько він піклується про своїх козаків, разом з ними здо­буває славу "на весь світ великий, на всю Україну". Не дивно, що і лицарі в знак пошани і подяки своєму отама­нові складають про нього пісню:

Слава тобі, Гамаліє,

На весь світ великий,

На весь світ, великий,

На всю Україну,

Що не дав ти товариству

Згинуть на чужині!

Коли хотіли підкреслити вроду людини, її кращі риси, казали: "він козацького роду", "з нього буде добрий ко­зак". Тому побувати на Запорозькій Січі було справою честі кожного юнака, який хотів бути гідним лицарем.

Поема "Невольник" відображає картину проводів батьком сина на Січ, де бувалий козак передає у спадок єдиному нащадкові свою гордість, силу — козацьку зброю:

Послужи, моя ти зброє,

Молодій ще силі,

Послужи йому так щиро.

Як мені служила!

Дух давніх козацьких часів, неповторний героїзм ли­царів Січі відтворив Тарас Шевченко і в поемі "Чернець". Центральною постаттю твору є Семен Палій, про якого в народі складено безліч пісень та легенд. Завзятий козак пройшов всі випробування долі. 1 тепер на схилі літ, за старим запорозьким звичаєм, він постригся в ченці. Та в уяві героя постійно постають картини славного січового братства. Палій тяжко переживає своє безсилля, свою са­мотність. Але як справжній патріот він думає передусім про Україну:

... Чернець мій встав,

Надів клобук, взяв патерицю.

Перехрестився, чотки взяв...

І за Україну молитись

Старий чернець пошкандибав.

Козацька звитяга, велич і краса подвигу наших славних пращурів будуть жити в віках. їх хоробрість, висока мо­раль, любов до рідної землі є джерелом національної гідності українців. Тому велика туга за тими давніми часа­ми, "країною козаків" звучить у поезії Т.Г.Шевченка "До Основ'яненка", бо їх:

Слава не поляже;

Не поляже, а розкаже,

Що діялось в світі.

Чия правда, чия кривда І чиї ми діти.

Поета проймає гордість за славних лицарів-запорожців, за козацький рід, якому ніколи не буде переводу. А живий голос предків постійно нагадує нам, сучасникам, про те, що:

Наша дума, наша пісня

Не вмре, не загине...

От де, люде, наша слава,

Слава України!

Борцями "за святую правду-волю" постають козаки у поемах Кобзаря "Гайдамаки" та "Холодний яр". Бойові звитяги гайдамаків, які зображені в одноіменній поемі, свідчать про їх військовий досвід, винахідливість, хо­робрість. Захоплення Шевченка героїчними подвигами по­встанців червоною ниткою проходить через увесь твір. По­встанці для поета — це справжні герої, орли, що на заклик України злетілися, щоб рятувати її. Так колишній наймит Ярема Галайда разом з ватажками повстання — Залізняком та Гонтою відчайдушно б'ється з ворогом, ви­являючи неабиякий героїзм:

А Ярема — страшно глянуть —

По три, по чотири

Так і кладе.

В чому секрет козацької величі і звитяги? В любові до рідної України, в прагненні до волі. Недаремно слово "козак" означало вільну людину, у якої розумна голова і сильні руки. Горді, міцні, як леви, козаки були гідним прикладом для наслідування. Слава їх оживає з кожним днем, як оживає справжня історія нашого народу без прикрас, перекрученнь, правдива, чесна. І проаналізовані вище твори підтверджують, що не можна знищити життєдайні джерела нашої національної духовності, не можна обрізати крила моральному відродженню ук­раїнців.

(II варіант)

Тепер, коли ринкові відносини вже досягли такого рівня, коли можна купити все: від олівця до атомної бомби — я вважаю, що є такі скарби, які не можуть бути прода­ними ні за які гроші. До цих скарбів, що складають само­повагу нації та повагу до нації, належить творчість Т.Г.Шевченка.

У своїй творчості поет доторкнувся до найроман-тичнішої епохи в історії нашого народу — життя та ге­роїчних дій українського козацтва.

Перша спроба оспівати велич і красу козацької звитяги в боротьбі проти зовнішніх ворогів, польського панства, бу­ла зроблена в поемі "Тарасова ніч". Композиційним цент­ром твору є кобзарева пісня, в яку вплітається пісня ко­заків у звитяжному бою:

...Тії ночі кривавої,

Що славною стала

Тарасові, козачеству,

 Ляхів, що приспала.

Ще виразніше поет розкриває боротьбу запорожців у творі "Іван Підкова", що не бояться розбурханого моря, яке "звірюкою то стогне, то виє", а вони спокійно "пли­вуть собі та співають".

А який же отаман у цих запорожців? Шевченко ми­лується ним, бо він, стоячи в човні, пливучи попереду, ви­гукує:

Ануте, хлоп'ята,

На байдаки!...

Нехай ворог гине!

Тема боротьби українського народу і козацтва проти ту­рецько-татарських нападників була на той час актуальною і болючою для Т.Шевченка, тому він продовжує її розкри­вати у поемі 'Тамалія', в якій козаки змальовані з іншого боку: як визволителі і народні месники. Поетові близьке прагнення козаків визволити бранців, і тому він з великим захопленням описує їх завзяття:

Не кишені трусить.

Йдем різать, палить,

Братів визволяти,

І далі в поемі Т.Шевченко захоплюється мужністю і не­навистю козаків до ворогів під час бою в Цареграді:

Козацтво преться без ваги —

І покотились яничари.,.

Український народ і козаки, такі близькі Шевченкові по духу, надзвичайно широко змальовані в поемі "Гайда­маки". У цьому творі поет захоплюється величчю і кра­сою козацької звитяги. Повстанці для поета — справжні герої, орли, що злетілися на заклик України, щоб поряту­вати її.

Вони непримиренні в боротьбі, у прагненні покарати панів за кривди, заподіяні селянам. Розлючені повстанці у своїй ненависті до тих, хто чинив народові утиски і муки, не зупиняються перед жорстокістю: "Як смерть люта, не зважають на літа, на вроду"; "Де проїдуть — земля го­рить, кров'ю підпливає".

Повсталий народ у боротьбі виявляє сміливість, неско­реність, відчуває себе господарем становища.

Звитяжна боротьба найвиразніше втілена в образі пред­ставника повсталого народу Яреми Галайди:

А Ярема — страшно глянуть —

По три, по чотири

Так і кладе.

У героїчному плані змалював поет і ватажків повстан­ня — Залізняка та Ґонту.

Залізняк — патріот, улюбленець мас. Він виявляє мужність у бою, подає приклад своєю поведінкою:

Ґуля Максим, гуля батько,

А за ними хлоп'ята.

Запорожці ті хлоп'ята,

Сини його, діти...

Заспіває — заспівають...

А ворога, заплющившись,

Ката, не минає...

Ватажок Гонта — образ героїчний, він один із керівників повстання. Разом із Залізняком закликає гайда­маків карати ворога, вбиває своїх дітей, які виховувались у єзуїтів. Віддає перевагу присязі, хоч дуже любить своїх дітей. Перед смертю він з глибоким болем у душі звер­тається до них:

... Горе мені з вами!

Поцілуйте мене, діти,

Бо не я вбиваю,

А присяга.

Яка відданість народові, присязі! Які сильні духом коза­ки і український народ! Хіба можна було їх перемоіти, зламати їхню волю? Ні, їх не можна було зламати, поста­вити на коліна. Я пишаюсь таким народом, проймаюсь гордістю, пишаюсь його мужністю і відвагою!

Вважаю, що Т.Г.Шевченко, будучи патріотом України, у своїх творах звертається до нас, закликає не забувати національні традиції, відстоювати свої інтереси, любити рідну Батьківщину.