Тарас Григорович Шевченко — великий український Народний поет. Він був сам вихідцем з народу, а тому йому, як нікому іншому, були близькі й зрозумілі його страждання. Зазнавши на собі нелюдського ставлення панів, знущання, катування, Тарас Григорович все своє житія присвятив служінню ідеї визволення трудящих. Його твори — це твори критичного реалізму. У кожному слові, у кожному рядку поета звучить ненависть до гноби­телів.

Шевченко!.. Його безсмертне ім'я і неповторні твори ось уже півтора століття живуть в серцях народу, в його мріях і сподіваннях. Шевченко вийшов з народу, жив з на­родом, бачив його тяжке життя, гіркі сльози. Ці сльози сповнили серце поета ненавистю до гнобителів.

Тараса Шевченка хвилювали болючі проблеми сучасно­го йому життя? Та щоб мати майбутнє, народ повинен зна­ти і своє минуле, і розуміти сучасне.

Історична поема "Гайдамаки" — це розповідь про бо­ротьбу українського народу за свої соціальні, національні права проти польської шляхти. Написано твір на основі на­родних переказів та розповідей очевидців тих подій. Всена­родність боротьби проти гніту виражена органічним поєднанням розповіді про повстання 1768 року та особисти­ми долями персонажів. Воля для України, щастя для рідних — це прапор гайдамаків, яких поет називає своїми синами. Кожен персонаж несе у собі величезний емоційний заряд "козацької слави", що завжди міститься на вістрі шаблі.

Найколоритнішими постатями у творі є Ярема Галайда, Максим Залізняк, Іван Гонта. Особливою теплотою окрес­лено образ повсталого люду. Це справжні герої-орли, шо злетілись на зойк неньки Украйни, щоб рятувати її. Вони різні за характерами, поглядами, та єднає їх одне — воля для своєї землі.

Один з головних героїв поеми — наймит Ярема, що зріс до активного сучасника гайдамацького повстання. Шевчен­ко поступово розкриває його душевні сили:

Ярема гнувся, бо не знав,

Не знав сіромаха, що виросли крила,

Що неба достане, коли полетить.

Він страждає, виливає свою журбу Оксані, але по-ново­му почуває себе серед повсталих. Там є можливість згада­ти давні козацькі звичаї, відчути дух лицарства, честь славних гетьманів, А в бою це вже інший Ярема — не зігнутий наймит, а гордий месник.

А Ярема — страшно глянуть —

По три, по чотири Так і кладе.

Він і ніжний у ставленні до Оксани, і грізний в час по­мсти. Після одруження одразу ж поспішає до загону, щоб до кінця виконати свої обов'язки. Цей образ пройнятий не тільки ненавистю, а й великою любов'ю, духом романтики, козацького лицарства.

Вражає правдивість у зображенні історичних постатей Ґонти і Залізняка, "Батько Максим", так називають його у загоні, турбується про товаришів, захищає їх у бою.

Найважливіші риси його характеру: витримка, відчайдушність, молодеча відвага виявляються під час бою, звичного діла козака. Бо Залізняк навіть серед ворогів, у гуші боротьби "іде собі люльку курить". Цей спокій не по­казний, бо він знає і ціну життя, і ціну смерті. Та найго­ловніше, звичайно, ціну товариства славних запорожців, однодумців.

Постать Гонги виростає в поемі до висот національного героя, якому зламати присягу не можна — треба служити народові. Ось для цього і показано у поемі епізод вбивства ним своїх дітей, бо виховувалися у єзуїтів і були католика­ми. Ця трагічна сцена має глибокий філософський зміст: людина спроможна на вбивство рідних заради великої ідеї всенародного шастя.

Хоча і важко зрозуміти вину маленьких дітей, виправ­дати їх смерть, бо ж не стало людям краще жити після цієї трагедії. 1 не виправдовує Ґонту його звернення до синів:

Поцілуйте мене, діти,

Бо не я вбиваю,

А присяги.

Похорон дітей, тужіння над ними, продовження бороть­би за Україну не дають спокою його душі, не приносить радощів перемога над ворогом, бо найбільше горе для бать­ка — пережити власну дитину.

Шевченко майстерно зображує минуле нашої України, засуджує онуків, яким байдужа доля і Ґонти, і Залізняка, і всього козацтва, що зложило голови за волю.

Та геніальність Кобзаря в тому, що він своїм твором пробуджує національну свідомість, примушує замислитись над тим, чиї ми діти. Славна історія боротьби наших предків за незалежність — це запорука славного майбутнь­ого.