Поема починається прологом, в якому визначається ад­ресат — український народ:

Народе мій, замучений, розбитий,

Мов паралітик той на роздорожжю,

Людським презирством, ніби струпом, вкритий!

Цей ліричний зачин звучить як заповіт автора, його лірична сповідь, пророче послання своєму народові.

І. Франко переосмислив біблійну легенду про Мойсея в аспекті проблеми визволення свого народу від гніту. Зобра­жуючи стародавніх ізраїльтян, письменник мав на увазі своїх знедолених земляків-українців. Автор пише, що со­рок років євреї блукали пустелею, щоб відшукати обітовану Палестину. Цей тернистий шлях ізраїльтян нага­дує читачеві трагічні сторінки історії українського народу, який віками боровся за свою волю.

В поемі Мойсей показаний як вождь народу, але одно­часно і самовідданий його слуга, що має за мету привести ізраїльтян до нового, щасливого життя. Хоча фізично Мой-сей досить слабкий, та "в очах його все щось горить, мов дві блискавки в хмарі".

Йому бридке оте низьке, напівтваринне існування, що охопило його табір, t коли народ, підбурений Датаном і Авіроном, перестав вірити Моисеєві, той закликає людей не коритися обставинам, а йти далі.

"Мов дітям безумним" Мойсей, своєму народові роз­повідає казку про те, як дерева обирали собі короля. Жод­не з розкішних дерев не захотіло служити людству, лише терен погодився:

І служитиму зайцю гніздом,

Пристановищем птаху,

Щоб росли ви все краще, а я

Буду гинуть на шляху.

Письменник розкриває суть казки:

Дерева — се народи землі,

А король у їх колі —

Божий вибранець, син і слуга

Господевої волі.

З казки випливає, що людина, яка є справжнім прово­дирем, повинна бути безмежно вірною своєму народові. Во­на мусить усвідомлювати його інтереси й прагнення, адже саме на неї покладена така важлива місія — бути завжди там, де хтось потребує допомоги. Мойсей покидає свій на­род, який пізніше відчуватиме свою провину перед ним. Пророк помирає, але ідеї, яким він служив, не загинули. Новий вождь Єготуа піднімає народ до звитяжного бою. Ніхто не зможе спинити переможний рух народу, адже він є творцем історії. Як бачимо, Каменяр у своєму творі висвітлив важливу і на сьогоднішній час проблему єдності вождя і народу.

Прочитавши цей прекрасний твір, починаєш думати і аналізувати сучасні події, адже зараз наш народ перебуває наче в пустелі. Ми чекаємо якихось змін, але, на жаль, немає серед нас Мойсея чи Єготуа, немає відданого масам вождя, який би допоміг народові зробити нашу країну ба­гатою і в економічному, і в духовному плані.

Ми в цей час, як ніколи, повинні усвідомлювати свою причетність до батьківщини, яка зветься Україною. Отже, повинні дбати насамперед про її культурний розвиток, а са­ме: припадати спраглими вустами до національної мови, звичаїв. Наші юні громадяни України зараз отримують нові українські паспорти. Це дуже добре, що вже маємо свій пас­порт, але зовсім незрозуміло, чому в ньому передбачено дублювання записів російською мовою? Заради чого це ро­биться? Наша мова, культура не зможе розквітнути повною мірою в таких умовах, а вона варта того, щоб посісти гідне місце у світі. І куди дивляться наш президент і депутати? І чи знайдеться все ж таки серед нашого народу справжні Мойсей чи Єготуа, шановне товариство?