Гордiстю Слобожанщини є художник I.  Ю. Рєпiн, наш славетний земляк. Центральне мiсце в зiбраннi Харкiвського художнього музею посiдає його картина "Запорожцi пишуть листа турецькому султановi" (1889-1896). Це полотно належить до перiоду розквiту творчої дiяльностi художника.

У результатi натхненної працi над цiєю патрiотичною темою з iсторiї запорозького козацтва, яка тривала майже два десятилiття, Рєпiн створив двi великi картини: перша, написана в 1880-1891 роках, належить Росiйському музею в Петербурзi, другу, що ранiше знаходилась у Державнiй Третьяковськiй галереї, 1932  року було передано на батькiвщину Рєпiна - в Харкiв.

Початок роботи над "Запорожцями" добре вiдомий: мистецтвозна вець М.  В.  Прахов, спiвучень Рєпiна по Академiї, порадив використати лист запорожцiв до турецького султана як сюжетну основу для картини. Творча уява художника була пiдготовлена до цiєї теми дитячими i юнацькими враженнями на Слобожанщинi, його захопленням українською iсторiєю та етнографiєю.

Поїздка 1880 року на мiсця колишньої Запорозької Сiчi за маршрутом, розробленим iсториком М.  I.  Костомаровим, дала необхiдний iсторико-документальний i натурний матерiал. Рєпiн ближче познайомив ся з козацькими старожитностями та архiтектурою, народним побутом. Тодi ж, 1880  року, художник приступив до створення першого варiанта "Запорожцiв". Картина ще не була завершена, а Рєпiн, який надзвичайно серйозно ставився до поняття iсторичної правди, вiдчув брак допомiжного матерiалу i знань. Особливо це стало очевидним пiсля зна-йомства 1887  року з Д.  I.  Яворницьким - земляком художника, знавцем iсторiї запорозького козацтва.

За новим маршрутом, запропонованим Яворницьким, 1888 i 1889  роками Рєпiн вiдвiдує Україну, Кубань, Пiвнiчний Кавказ, де зустрiчається з нащадками запорожцiв. Яворницький став дiяльним порадником художника у роботi над запорозькою темою, допомiг йому глибше вивчити життя i побут народу.

Новий колоритний типаж, блискучi екскурси Яворницького в iсторiю Сiчi та нарис про легендарного кошового Iвана Сiрка - нашого земляка iз Мерефи, написаний спецiально для Рєпiна, дали iмпульс подальшiй роботi над цiєю темою. 1889  року Рєпiн розпочинає новий твiр. "Картину свою на прежнем холсте, казалось, совсем вот-вот должен был кончить. А он вдруг под наплывом новых представлений начал на новом холсте, и вышло две картины", - пише М.  I.  Мурашко 1890 року пiсля вiдвiдування майстернi художника. Багатющий матерiал останнiх поїздок, емоцiйне переосмислення теми стали основою створення нашого полотна.

На вiдмiну вiд петербурзького варiанта з його досить академiчною, урiвноваженою композицiєю i горизонтально-фризовою ритмiкою, харкiвськiй картинi притаманне жанрово-романтичне звучання, бiльш емоцiйний пiдхiд до вирiшення iсторичної теми.

Чуття генiального художника i людини, що зросла на Українi, допомогло Рєпiну вiдбити в "Запорожцях" дух нацiї, її менталiтет. А захват i повага, що вiн вiдчував до цього лицарського народного ордену, втiлились в оригiнальнiй багатофiгурнiй композицiї - виявi сутi запорозької вольницi. Показуючи запорожцiв у момент найвищого прояву їх життєлюбства i безстрашностi, Рєпiн розкриває справжню стихiю народних характерiв, дух лицарства i товариства, притаманний козакам.

"...Ну i народец же!!! ...Голова кругом идет от их гаму и шуму, с ними нельзя расстаться, - писав Рєпiн Стасову, - веселый народ. Чертовский народ!" У цiй "хоровiй" картинi кожен персонаж веде свою партiю - кожен зображений має свiй характер, свiй норов. Такий же динамiчний, соковитий i темпераментний живопис, витриманий в теплiй червоно-вохристiй колористичнiй гамi, що передає приглушенi фарби лiтнього надвечiр'я, диму, туману, що огортають козацьке товариство.

За глибиною i серйознiстю втiлення iсторичної теми, фундаменталь нiстю i рiвнем наукового пiдходу обидвi картини належать до кращих зразкiв iсторичного живопису. Роль "Запорожцiв" у творчiй спадщинi Рєпiна оцiнив Стасов - ще в ескiзi вiн вiдчув їх значущiсть як "высшего творения", порiвнявши з "Нiчним дозором" Рембрандта.

Харкiвську картину Рєпiн завершив 1896 року. Вперше її показано на Виставцi дослiдiв художньої творчостi росiйських та iноземних художникiв 1896-1897 роками у Петербурзi. Тодi ж картину купив П.  М.  Третьяков. До його галереї вона потрапила 1897  року, пiсля Виставки мистецтва й iндустрiї в Стокгольмi.