До історичної тематики звернувся у своїй творчості і відомий український письменник Іван Кочерга. Одним з кращих його творів є романтична драма "Ярослав Муд­рий". З неї ми довідуємося, що коріння нашого народу ся­гає делеко в глиб віків.

І.Кочерга змальовує сувору й героїчну добу, коли наші пращури боролися за єдність Київської Русі, за її мирний розвиток і процвітання.

Почуттям любові до рідної землі пройнята вся поема. Усі руські люди, дійові особи п'єси — палкі патріоти.

Так, Микита, син новгородського посадника Коснятина, прийшов до Києва, щоб помститися за смерть батька. Про­те, придивившись до правління князя, Микита усвідомлює, що Ярослав — справжній патріот, хоча він вбив найдорож­чу для Микити людину — його батька. Але заради чого зробив цей вчинок князь? Саме турботою про зміцнення держави викликані суворі рішення князя, спрямовані проти Коснятина та його прихильників, які хотіли відірвати Нов­город від Києва. Нелегко Ярославу карати новгородського посадника, адже той свого часу не раз допомагав йому. Та коли Коснятин підняв руку проти єдності Русі, Ярослав на­казує знешкодити "гідру навісну". Микита переконався в мудрості Ярослава і сам гине, захищаючи Київ.

Інший герой, Журейко, теж покривджений князем, до­ходить висновку, що Ярослав віддає всі свої сили для зміцнення держави. Але по-своєму правий і Журейко, ко­ли висловлює погляд народних низів на політику Яросла­ва:

Раніш, ніж храми будувать святі, Годиться правду ствердити в житті.

Як бачимо, ідеали справедливості були священними для наших предків.

Мене вражають почуття любові Єлизавети і Анни до рідного Києва і рідного краю. Від смутку на чужині юна Єлизавета помирає, що свідчить про велику любов до батьківщини.

Та найповніше і найяскравіше ідея патріотизму розкри­вається в образі Ярослава Мудрого, який є композиційним та сюжетним центром п'єси. Чому ж драматурга зацікавила саме ця постать? На мою думку, його приваб­лювало те, що цей образ передусім суперечливий, у якому тісно поєдналися глибокі протиріччя: лицарська відвага, державний розум, підтримка науки, культури, високо моральність і водночас — честолюбство, лукавство, ляк­ливість. Чи не інтригує часом нас цей загадковий персонаж? Давайте заглибимось у найтонші порухи душі Ярос­лава Мудрого.

Всі помисли, мрії, діяння князя спрямовані на те, щоб возвеличити Київ, створити могутню і єдину державу. Ярослав — воїн і будівничий, який керується правилом: "Раніш закон, а потім благодать" . Заради розквіту і спо­кою своєї батьківщини князь веде полки проти чуді та пе­ченігів. А вставши з бойового сідла, береться розбудовува­ти місто — одне з найбільших в Європі. За часів Ярослава було споруджено Золоті ворота, окрасою Києва стала Софія. Русь перетворилася на могутню державу.

Своє багатство Ярослав використовував для просвітницької діяльності, бо був високоосвіченою люди­ною. Книгу він цінував дорожче, ніж золото, і заснував першу на Русі бібліотеку.

До останніх хвилин життя думав Ярослав про свою країну. Заради кращого майбутнього рідної землі князь жертвує навіть рідними доньками. Нелегко люблячому батькові назавжди розлучатись з дочками, та інтереси ви­щої політики вимагають цього: Руська земля дістане силь­них союзників.

А відчуває себе князь кровним русичем. Він з гордістю і гідністю говорить про свою матір — руську за походжен­ням, хоч і рабиню, бо це єднає його з народом. Ярослав рішуче виступає проти прагнення варягів підкорити Київ і гнівно заперечує спробам Інгігерди ствердити вищість ва­рягів.

У чому полягає сила Ярослава Мудрого? Напевно, в то­му, що він був завжди з народом і вірив у його силу й не­зламність.

Народ мій тут, на рідних цих просторах, Від Києва до Ладоги живе.

Князь пишається своєю батьківщиною, її славною історією, високою культурою, мовою.

Отже, драматург створив нам яскраву галерею наших пращурів, яким були властиві любов до своєї історії, ми­нувшини, почуття патріотизму, чого, на жаль, бракує на­шим сучасним діячам, і перш за все нам, молодому по­колінню.

(II варіант)

Півтори тисячі років стоїть на стародавніх пагорбах красень Київ — гордість моєї батьківщини. Де можна ще побачити таку чарівну красу, стрункі тополі й білі кашта­ни, яскраві зірки на тлі блакитного неба?

Про тебе, Києве, народ склав найдорожчі нашому сер­цю думи та пісні, прославляючи твоїх стійких захис­ників, їх безсмертні подвиги в ім'я незалежності і свобо­ди Русі.

Тому й не дивно, що у найтяжчі часи для нашої Вітчизни Іван Кочерга звернувся до історичної тематики, щоб нагадати народові, як наші далекі предки відстоювали свою державу, що на той час була багатою і авторитетною в Європі.

Драматург яскраво змалював боротьбу народу за єдність Київської Русі за часів Ярослава Мудрого, вперше у своїй творчій практиці звернувшись до образу реального діяча минулих віків.

Постать мудрого князя зацікавила письменника, певне тим, що була непростою, величною й суперечливою. Ярос­лав постає далекоглядним політиком, досвідченим держав­ним діячем, прагне створити могутню, міцну державу:

Здолав я ворогів не для своєї слави,

а щоб з" єднати Руськую державу.

Він переконаний, що благо на своїй землі можна утвер­дити лише суворими законами:

Раніш закон, потім благодать.

Ярослав весь свій вік відстоював і боронив найвищий життєвий скарб — "мирний труд і щастя в мирнім домі". Він щиро визнає, що багато й помилявся, але ніколи не зрадив інтересів держави, вірно служив своєму народові:

Бо вищих я не відаю скарбів,

Ніж мирний труд і щастя в мирнім домі,

Які весь вік я чесно боронив.

І, поки жив, стояти я клянусь

За руську правду і єдину Русь.

Ярослав розлучився із своєю донькою Єлизаветою, віддавши її за норвезького принца Гаральда, щоб тільки зміцнити зв'язки з іншими державами. Як він переживає смерть любої доньки, яка не знесла розлуки з рідним краєм!

Ярослав Мудрий жорстоко карав своїх супротивників, навіть найближчих людей. Він велить убити новгородсько­го посадника Коснятина, коли той спробував порушити "мирний лад". Чим же пояснюється така жорстокість кня­зя, адже Коснятин колись дуже допоміг Мудрому, і ос­танній мав би до кінця свого життя бути йому вдячним. Це, на мою думку, пояснюється тим, що князь карав во­рогів, щоб з'єднати державу. Він завжди відчував свій зв'язок з народом:

Народ мій тут — на рідних цих просторах.

Люди вірили йому, тому нарекли Мудрим.

Але постать Ярослава ще й трагічна. Це зумовлено тим, що він прагне віддано служити рідному краю, прославити Русь храмами, палацами, новими правовими нормами, але змушений вести нещадну, жорстоку боротьбу з усіма, хто перешкоджує здійсненню цих намірів.

На кожному кроці на князя чатує смерть. Навіть його люба дружина Інгігерда готує змову, але Ярослав завжди сміливо дивиться смерті в очі. Для нього Русь — понад усе!

Приваблюють такі його моральні якості, як відданість народові, гордість за своє походження, прагнення зберегти мир і спокій для Русі.

Майже всі герої поеми — патріоти. Особливо вирізняється образ Журейка, який відзначається багатир­ською силою, ясністю думок і почуттів. Він — виразник прагнень трудівників Києва, борець за правду:

Раніш, ніж храми будувать святі,

 Годиться правду ствердити в житті.

Він невдоволений Ярославовим присудом і сам розправ­ляється з варягом Турвальдом, тікає в степи, але і там слу­жить батьківщині, вартує її від ворогів. В тяжку хвилину він повідомляє князеві про змову, про напад ворогів. Журейко захоплює мене своєю ніжністю і вірністю до Милуші.

А якою патріоткою показана Милуша! Вона так любить рідний край, що заради коханого не може податись на чу­жину:

Покинуть все... домівку,

батька Київ, могили рідні...

Скільки в цих словах вірності і любові до батьківщини. Вона загинула як патріотка своєї вітчизни.

Мене вражає і образ Микити, який протягом твору змінюється. Згадаймо, з якими намірами прийшов він до Києва: помститись за свого батька. Але переконавшись у правоті князя, він самовіддано гине за визволення Києва.

Цей твір вчить нас любити свою історію, культуру, викликає гордість і велич за наших предків, які віками ви­борювали волю і незалежність нашої держави. Саме до нас звертався Ярослав, говорячи: "Життя трудом повинні за­служити і сили всі вітчизні присвятить".