Наш старий п’ятиповерховий будинок пишається своїми палісадниками. В
одному - квіти і кущі аргусу, в іншому - дві подружки вишні. Щороку
вони змагаються, котра з них більше плодів дасть. А в нашому
палісаднику царює абрикоса. Ніхто зі старих мешканців не пригадає, коли
її було посаджено. Дерево вже досягло третього поверха. Своїми гілями
воно торкається балконів, вікон. З вікна можна простягти руку і
доторкнутися до гілочки. Сонячного дня у кімнати заглядають примхливі
тіні гілочок абрикоси, і я люблю їх роздивлятися. Іноді бачу на стіні
кімнати відображення птаха, який присів на одну з гілок. Навесні дерево
вкривається запашними білими квітками. Не можна відвести очей від такого
справжнісінького дива. Дерево так рясно цвіте, що поглядом ні
проникнути до крони. Горобці, щоправда, умудряються пробратися в цей
білосніжний намет, їхнє захоплене цвірінькання чує кожен мешканець
будинку і заздрить, що пташина безперешкодно може борсатися в білих
ароматних квітах.
Навіть крізь зачинені шибки у кімнати проникає аромат абрикоси, що
так дивовижно цвіте. А горобці не бояться навіть бджіл, які почувають
себе справжніми господарками серед цих квітів.
Поступово квіточки абрикоси тьмяніють, наче хтось день по дню потайки
від мешканців змиває з дерева фарбу. А потім дерево вкривається зеленню
листя, серед якого, якщо придивитися пильніше, можна побачити маленькі
зелені плодики. І вже у розпал літа жовтогарячі, з червонястими бочками
плоди приваблюють до себе погляди дітлахів. Плоди глухо опадають на
землю.
Дорослі забороняють дітям піднімати з землі абрикоси - мовляв,
міські плоди шкідливі для здоров’я. Проте хлопці не слухають заборони
батьків, ретельно збирають урожай. Мені ж здається, що абрикоса сумує,
тому що мешканці міста нехтують її плодами.
Настає осінь, і знову яскраве абрикосове світло заливає кімнати. Але
це вже світло жовтого листя. Воно рясно услало землю під деревом.
Яскраве жовте світло ллється вже знизу. Крона абрикоси тьмяніє, наче
хтось невидимий один по одному вмикає святкові ліхтарики. Натомість
узимку абрикоса знову радує всіх білизною. Вона густо вкрита снігом. Я
люблю свій двір, цей палісадник з абрикосою. Це моя мала батьківщина.
Тут мені затишно, приємно.
|
