І ВАРІАНТ
В історії літератури відомі твори, які, не витримавши випробування часом, швидко забувалися. Часто причиною відсутності популярності для твору була його «відірваність» від життя, в ньому читач не знаходив висвітлення проблем, що хвилюють суспільство взагалі і самого читача зокрема. Однак були й твори, які, щойно з'явившивсь, набували загального визнання, широкої популярності. До таких творів належить і написана у 1900 році І. Карпенком-Карим комедія «Хазяїн», тема якої, — показ жорстоких методів збагачення, — є актуальною і зараз.
Що спонукало видатного драматурга до написання п'єси про таке суспільне зло, як нагромадження деякими людьми грошей нечесними шляхами? Справа в тому, що Іван Карпенко-Карий був добре знайомий із життям багатіїв (колишніх економів та управителів), адже він часто їздив по селах і бачив, яким способом багатіли «колишні мужики»: вони жорстоко експлуатували нещасних селян, а ті втрачали надію на визволення від панського ярма. Небайдужий до долі власного народу, драматург не міг не описати «хазяйське колесо» і самих експлуататорів, тим більше, що в руках він мав «живий» матеріал — власні спостереження. Так з'явилися п'єси «Розумний і дурень», «Сто тисяч».
У п'єсі «Хазяїн» хижацькі методи швидкого збагачення уособлює центральний персонаж Терентій Гаврилович Пузир (хазяїн), його прислужники Феноген, Ліхтаренко та інші. На першому плані для них — гроші, матеріальний достаток, здобутий нечесним шляхом. Так, саме нечесним, бо ці персонажі, щоб забагатіти, готові укласти угоду із власною совістю і використати народні нещастя — недорід, голод, пошесні хвороби. Мільйонер Пузир, наприклад, годує робітників таким хлібом, який неможливо вкусити, настільки він твердий, велить платити їм не по тридцять п'ять, а по двадцять п'ять копійок на добу», вважаючи, що це ще й забагато, і знаючи, що бідні люди нікуди не подінуться, а будуть працювати, щоб не вмерти з голоду. Хазяїн влізає у незаконні махінації, і єдине, що його хвилює, чи не дізнається хтось про це. Недалеко від хазяїна відійшли і його управителі. «Беріть — я вам не заважаю, не заважайте й мені!..
Краще зробимо між собою договор: брать, де дають і де можна, а на менших звертать! От я одберу від мужиків оброчну казенну землю, візьму наділи в аренду, і мужики, оставшись без землі, будуть робить на нашого хазяїна, як кріпаки!» — говорить Феногенові Ліхтаренко. І ці прислужники, і сам хазяїн живуть за рахунок бідного люду, анітрохи не дбаючи про нього й не задумуючись над тим, що самі колись бідували.
Такі «хазяї» є й у наш час. Хіба сьогодні ми не бачимо людей, які багатіють за рахунок соціально незахищених верств населення? Що тільки не робиться задля власного збагачення! Людям не виплачують заробітну платню, можуть вигнати з роботи, не заплативши ані копійки. Знаємо ми і приклади масового обдурювання, наприклад, коли підробляються дорогі ліки, які насправді нічого не і лікують, або виготовляються продукти харчування сумнівної якості. Виробників не хвилює, що хтось, можливо, за останні гроші купує і їх товар, чи зазнав фатальних наслідків від нього. Так і чуємо голос Феногена: «...з усього треба користь витягать, хоч би й зубами при йшлось тягнуть, —тягни!» Таким чином, розуміємо: п'єса Івана Карпенка-Карого була актуальна в кінці XIX століття, актуальна вона й зараз, бо проблеми суспільства і моралі, зображені в ній, хвилювали сучасників драматурга, хвилюють нас, хвилюватимуть наших нащадків.
ІІ ВАРІАНТ
Завдання літературної критики — визначити художню цінність твору, його значення для читачів. Скільки було випадків, коли вчені не приймали видатне творіння або, навпаки, схвалювали якусь низькопробну «одноденку». Мені здається, що найсправедливішим і найточнішим критиком є час, який перевіряє художні твори на справжність, розставляє їх на місця: щось відправляє у забуття, а іншим дає путівку у безсмертя. Ось до цих останніх, безумовно, належить комедія І. Карпенка-Карого «Хазяїн».
Написана у 1900 році, вона не втрачає своєї актуальності, її читають, її ставлять на сцені сучасного театру. На перший погляд, ця живучість п'єси трохи дивна. Про що вона? Про життя сільського мільйонера, героя доби накопичення, що розпочалася після скасування кріпаччини. Перелік дійових осіб теж ніби відкидає нас у далеке минуле: родовитий багатий пан, економи, шахмейстер...
Але починається перша дія — і опиняєшся серед своїх сучасників. Фактор Маюфес — це ж звичайний посередник, або маклер, який допомагає влаштовувати різноманітні операції і цим заробляє на життя. Економ Зеленський просить Феногена замовити за нього словечко перед Пузирем, щоб не втратити вигідне місце, а за це дає йому хабара. «Дурно ніхто нічого не робе; ви для мене, я для вас», — говорить він Феногену. Та це ж закон і нашого життя, коли майже все купується і продається: і послуги, і допомога, і робота, й освіта. Принаймні про це свідчать численні серіали про сучасну дійсність.
Але найсучаснішим, мабуть, є головний персонаж комедії — Терентій Гаврилович Пузир. Ось ділова людина, яка від своїх помічників вимагає сумлінної праці й обов'язкових прибутків. Пузир все міряє вигодою. «Аби бариш, то все можна», — дружина хазяїна добре засвоїла головний життєвий принцип Пузиря. Не гребуючи навіть злочином, він будь-якою ціною прагне одного — збагачення. Навіщо? А для збагачення! Хіба ж це не безглуздя — «стяжання заради стяжання без будь-якої іншої мети». Пузиреві не потрібні ні вишукана їжа, ні гарний одяг, ні — борони Боже — література і мистецтво. Він знає лише свої степи, свої вівці, свої гроші, яких повинно бути дуже багато.
Терентій Гаврилович легко впізнається в сучасних анекдотах про «нових українців» і «нових руських», з їхнім безкультур'ям, неуцтвом, байдужістю до чужих проблем і потреб. У них теж мета — одержати «бариш». Правда, замість старого халата і кожуха у них, мабуть, модні речі із золотими ланцюгами. І їдять вони в ресторанах, а в усьому іншому — точнісінькі Пузирі.
Може, я дещо згущую фарби, але ті телефільми про «хазяїв життя» початку XXI століття викликають згадку про комедію І. Карпенка-Карого, яка могла б повчити декого з нинішніх мільйонерів. Ще 100 років тому український драматург намагався застерегти «стяжателів заради стяжання», показати їхню обмеженість, жалюгідність. Гроші — річ потрібна, але найвища цінність — людина, духовно розвинена, добра, щедра і благородна. Тільки вона заслуговує на повагу і любов, а не «пузир», хоч і золотий. |
