Творчість Андрія Малишка розвивалася в руслі української народнопісенної лірики. «Повів народної творчості невідступно супроводить поезію Малишка», — так схарактеризував поетику автора Максим Рильський. Тому його вірші ніколи не втрачають зв'язку з народною творчістю, але ми знаємо також, що твори Малишка, у свою чергу, ставали народними піснями, будучи покладені на музику. І причина тут не тільки в тому, що формою поезії Малишка нагадують народні пісні, не тільки в широкому використанні фольклорних образів чи в сюжетних перегуках з фольклорними творами, що часто може бути просто стилізацією. Спорідненість його творів з народною поезією найперше виявляється в самому характері почуттів, характері художнього мислення. Та й естетичний ідеал поета формувався під значним впливом народних уявлень про красу як гармонію людини й природи. Світогляд Малишка також формувався на ґрунті народного розуміння моральності, справедливості. Провідними поняттями його поезій є такі, як совість, порядність, чесність. Саме вони стали визначальними для багатьох його вір¬шів І розглядає ці поняття митець крізь призму народного вікового досвіду, досвіду селянського роду. Правильність своїх позицій поет перевіряє відповідністю їх до материних і батькових заповітів: Мене навчила мати ще колись: — Як виростеш, моя мала дитино, То мудрим будь і мужнім будь в житті. — Скупі два слова. Нелегкі два слова. Рання поезія Андрія Малишка позначена почуванням щастя, та й слово це повсякчас повторюється в різних його віршах: ...Розгорнулося щастя Над землею моєю... ...Тільки нам все жити, не вмирати, Зерно сіять, зацвітати знов, Тільки щастя нам дано багате, То велике щастя наше — мати, Батьківщина — правда і любов! Зростаючи у творчому плані, поет все частіше звертається до поетичних медитацій, роздумів, філософської лірики (особливо в останній період), він створює вражаюче-прекрасні картини природи и прекрасних віршах «Бусел», «Липневий день мандрує пішки», «Соняшники», «Струмок», «В далекім полі тануть журавлі...», «Жайворонок» та інших. Для його поетичного мислення характерна чистота сприйняття, яскравість відтворення дійсності, зануреність у фольклорний образ: В далекім полі тануть журавлі, Як видиво навіки неповторне, Лише вітрів притишені валторни Возродять звук, даруючи землі... Шукаючи відповіді на болючі питання сьогодення, А. Малишко часто звертається до історії, до визвольної боротьби рідного народу, та історичні вірші його суголосні з сучасністю. Цікавими з естетичного погляду є поезії А. Малишка періоду війни. Вони різноманітні за своєю настроєвістю, змістом, художніми засобами. Тут і безпосередні заклики до боротьби з ворогом, і розповіді про фронтові будні, і твори пісенного жанру, і панорамні картини боїв, гіркого відступу та переможного наступу. Дмитро Павличко так схарактеризував творчість поета цього періоду: «Багатство тематичне, різноманітні настрої і почуття переплелися в циклі «Моя Україно!». Ніде Малишко не досяг такої багатоплановості в показі життя українського народу, такої епічної масштабності і разом з тим мимовільної метафоричності ювелірності, ніде не був таким ускладненим і мінливо різним, як у цьому творі. Розмаїття настроїв і почувань розливалося тут широко, але й збиралося інколи, як течія ріки у вузькому плесі, в одній строфі:
Україно моя, далі, грозами свіжо пропахлі, Польова моя мрійнице. Крапля у сонці з весла. Я віддам свою кров, свою силу і ніжність до краплі, Щоб з пожару ти встала, тополею в небо зросла!»
Серед віршів воєнного періоду також вражає своєю глибокою образністю вірш «Україні (І крик, і полум'я руде)». В ній органічно зливаються в одне художнє ціле думки й почуття автора, і навіть ритм твору сприяє поглибленню його образності, підкреслює ідею твору, сформульовану в останніх рядках. Вірш побудований як мо¬нолог, що притаманно загалом творчості Андрія Малишка, його вмінню розгортати образи, зчеплюючи їх і поступово нарощуючи емоційну напругу. Епітети, порівняння, метафори спрямовані на те, щоб привернути увагу читача своєю непередбачуваністю, смисло¬вою об'ємністю, посилити роботу його уяви. Наприклад, хочеться звернути увагу на такі рядки:
І синь заканівських висот, І даль закиївських долин Журба плодюча, як осот, Не обплела на чорний згин.
Для пізньої творчості А. Малишка характерна глибока філософічність, повернення до істинних основ життя, пошуки його сенсу, відчуття своєї відповідальності за творче слово:
Лише немногі з тисячних писань, Із нервів роджені, у лютій муці, Покладені рядками на папір І пульсом серця скровлені до краю, — Пекучі й строгі в мудрості своїй, Живуть з людьми.»
Андрій Малишко любив рідну мову, рідне слово і пісню понад усе. Цією любов'ю опромінена його поезія останніх років. Загалом же вірші поета відрізняються надзвичайною музикальністю, тому й покладені на музику деякі його поезії, а інші ще чекають свого композитора: «Ти мене накличешся ночами», «Я тебе вимріяв, ніжну й жагучу...», «Я забув, що і плачуть з поцілунку...» та інші. Поетична палітра майстра багата й різноманітна, тому й привертає увагу читачів вже не одне десятиліття.
|
