Прекрасним i нiжним словом назвали нашi пращури жiнку, що стоїть у
витокiв нового життя, плекає i змiцнює його "берегиня". У цьому словi
влучно вiдбилося її божествене призначення, найперша i найголовнiша
суть.
У сиву давнину берегинею нашi прадiди називали богиню, що
берегла
їх вiд усякого лиха i дарувала добро. Згодом вони так стали називати
жiнок, якi берегли i пiдтримували домашнє вогнище, були своє-рiдним
покровом усьому родинному колу. Доньки України славилися своєю
охайнiстю, спiвучiстю, надзвичайною красою i високим почуттям гiдностi.
Мене завжди вражала постать легендарної бранки - захопленої турками
дiвчини, яка згодом стала дружиною султана. Весь свiт її знає на ймення
Роксолана, i весь свiт захоплюється її незвичайною долею. Не дивно, що
Україна вже кiлька столiть пишається своєю видатною дочкою, бо вона -
виразне i яскраве втiлення всiх українських жiнок. (До речi, роксолани
- це племена, якi пiсля скiфiв населяли нашi землi. Україну деякi
iноземцi теж називали Роксоланiєю).
Мої спiввiтчизницi завжди
вражали чужинцiв своєю освiченiстю i
здатнiстю до творчої працi. Та особливу повагу викликала їх
незалежнiсть, та суто українська риса характеру, яка є провiдною для
всiєї нацiї. Я переконаний, що сама iсторiя заклала в їх характер i
виплекала цю рису: життя в умовах прикордонної нестабiльностi, коли
чоловiки часто залишали домiвки, виробило у жiнок гордiсть i
самостiйнiсть. Так i закрiпи-лось у народi: "Жiнка за три кути хату
тримає, а чоловiк - за один".
А ще народна мудрiсть стверджує:
"Немає кращого друга, як вiрна
подруга", "Господиня в дому - покрова всьому". Та насамперед жiнка - це
берегиня роду, турботлива i ласкава мати. Якою нiжнiстю озивається в
душi її образ, якими тiльки чарiвними словами її не називають!
"Ненечка", "матуся", "матiнка"... Тiльки бiля її серця, пiд її крилом,
на її долонях добре й затишно: вона i пожалiє, i захистить, i розуму
навчить. Слово ненi й лiкувало, i привертало сили пiсля хвороби, i
захищало вiд злих сил, i надавало наснагу з першої хвилини мого життя.
Недарма у народi говорять: "Материна молитва iз дна моря виймає". Я
думаю, що найсвятiше у кожнiй людинi - це її мати. А ще - рiдна земля,
яку я теж назвав би берегинею, бо вона, як i матуся, завжди поруч зi
мною; стоїть на сторожi моєї совiстi i вчинкiв. Чи не з цiєї причини
брали з собою у далеку путь, у важкi випробування жменьку рiдної землi,
сподiваючись на її силу святої захисницi?
На жаль, ми так мало i так
рiдко бережемо наших любих берегинь,
зручно влаштувавшись пiд їх турботливим доглядом. I лише iнколи охопить
серце нiжнiсть, налинуть почуття, захочеться обiйняти, захистити
матусю. Схвильований, пiдiйдеш до неї, а вона раптом випередить: "Що
тобi, синку? У тебе все гаразд? Нiчого не болить? Нiчого не трапилось?"
I стiльки любовi й турботи у її очах!.. |
