І ВАРІАНТ
Драму-феєрію «Лісова пісня» вважають вершиною творчості Лесі Українки, її гімном рідній землі та рідному народу. І дійсно, у цей твір поетеса вклала стільки любові, стільки захоплення талантом українців, що він просто не міг не стати перлиною у скарбниці не тільки вітчизняної, а й світової літератури.
«Лісова пісня» виникла не на порожньому місці: поетеса добре знала міфологію та демонологію свого народу, сама була носієм фольклору. Ще з дитинства Леся співала пісні, чула історії про дивовижних істот, що живуть далеко в лісі і можуть як зашкодити, так і допомогти людині. Ці казки-легенди так захопили уяву маленької дівчинки, що, гостюючи в дядька Лева на Волині, вона втекла вночі до лісу, бо дуже хотіла побачити те диво — дівчину-мавку. Пізніше ці спогади про віковічні волинські ліси, дитячі переживання та почуття, а також всі колись почуті перекази та легенди перетворилися у твір, що став справжнім шедевром української літератури.
Леся Українка не пішла найлегшим шляхом: взявши за основу якусь окрему легенду чи міф, написати твір про історичне минуле чи казку, де діють міфологічні персонажі. Вона поєднала міфологію, казкові образи, демонологію і створила цілком оригінальний твір, у якому діють такі персоніфіковані надприродні сили та казкові персонажі, поєднання яких не зустрічаємо в жодному народному творі. Так, наприклад, лісовики, водяники найчастіше зустрічаються в казках, а русалки, мавки, перелесники та потерчата — це вже щось у галузі демонології. Талановита письменниця не в усьому пішла за народним трактуванням тих чи інших міфічних істот. її Русалка, Потерчата, Злидні, Доля близькі до фольклорних, особливо в їх ставленні до людей. Русалка, наприклад, хоче затягти Лукаша в озеро, нашкодити дядькові Леву, в цьому їй допомагають потерчата.
А от Перелесник дещо відрізняється від образу, створеного народом. Так, він запальний, можливо, легковажний, проте відомий своєму лісовому братству, турбується про долю Мавки і рятує її від ганьби. Зовсім відмітною від народної є трактовка образу Мавки — це не підступна лісова істота, що заводить людей далеко до лісу, щоб вони вже ніколи не змогли повернутися додому. Лесина Мавка — це втілення всього найпрекраснішого, життєдайного, що є в природі. Вона не намагається нашкодити людям, а, навпаки, всіляко їм допомагає, захищає від бешкетів русалки чи підступних потерчат. Мавка хоче врятувати й душу людини, те, що поєднує її з природою, і те, що наші сучасники так стрімко втрачають. Ліна Костенко назвала «Лісову пісню» першим екологічним зойком, першим попередженням «Не рубай!» і, звичайно, вона мала рацію. Вже сто років тому Леся Українка відчула, яка страшна загроза чекає на нас, якщо переважить матеріальне і ми почнемо продавати справжні скарби, свою душу, своє минуле. Це не тільки слово на захист рідної природи, а й заклик повернутися до коріння, не загубити своє «я» у світі матеріальних спокус.
Здавалося б, Леся Українка написала казку, феєрію, бо й справді тут відбувається багато дивовижних речей, а казкових, міфічних персонажів діє набагато більше, ніж людей. Проте, які глибокі ідеї вклала письменниця в уста своїх героїв, вона змогла показати, що необтяжений матеріальними турботами світ природи зберігає свою чистоту, наївність і недоторканість. І, можливо, більшість лісових жителів і справді мали рацію, з підозрою ставлячись до людей, бо, як показує сучасний досвід, ми дійсно багато шкоди завдали природі та навколишньому середовищу. Леся Українка однією з перших побачила цю загрозу і своїм незабутнім твором попередила про це всі майбутні покоління.
ІІ ВАРІАНТ
Відома українська поетеса Леся Українка, яка була патріоткою рідної землі, не могла залишатись байдужою до проблем національної культури взагалі й проблем національного драматургійного мистецтва зокрема. У своїх статтях вона не раз зазначала, що український театр «дуже помалу розвивається і в своєму зрості не встигає за зростом потреб і вподобань нашої громади», і додавала: «...Ми хочемо, щоб театр у нас, як у інших народів, розширював наш розумовий виднокруг, освітлював ті питання, що турбують душу інтелігента наших часів.» Тому не дивним є той факт, що поряд з поезіями Лесі Українки з'явились і драматичні твори. Однією з найкращих п'єс в її драматургійному доробку є «Лісова пісня».
Леся Українка виросла на Поліссі, яке славиться густими лісами, і душа її завжди тужила за рідним краєм. Ностальгія, опанувавши думки поетеси, принесла з собою смуток, але й стала причиною натхнення, внаслідок якого з'являється «Лісова пісня». Цей твір — красива казка про палке кохання лісової дівчини Мавки і сільського хлопця Лукаша, які зустрілися весною у лісових нетрях. Перша дія — розквіт їхнього кохання і весняне буяння природи, яка ніби радіє за них: «Узлісся наче повите ніжним зеленим сер панком, де-не-де вже й верховіття дерев поволочене зеленою барвою. Озеро стоїть повне, в зелених берегах, як у рутвянім вінку.»
У Другій дії — пізнє літо: «Озеро змаліло, ...очерети сухо шелестять скупим листом.» Як стримано описана природа, таким самим стриманим стало почуття Лукаша до Мавки. Він відчуває внутрішню роздвоєність між поезією і прозою життя. Однак найглибша боротьба пристрастей — у третій дії, де вся природа сповнена туги, бо Лукаш остаточно охолов до Мавки. «Хмарна, вітряна осіння ніч. Стогнуть пугачі, регочуть сови, хававкають пущики. Безлистий ліс ледве мріє проти попелястого неба чорною щетиною, а долі по узліссі снується розтріпаний морок»... Саме у третій дії хлопець перетворюється на звіра і знову стає людиною, помирає ніжна незрадлива Мавка. Коли ж і Лукашева душа відлітає, то ми бачимо заворожуючу картину зимового снігопаду.
Як виразно показує Леся Українка тісний зв'язок людських почувань з природою! І незрозуміло, чи то природні явища у драмі зазнають змін через загибель кохання, чи то любов поволі згасає, як згасає і природа. Причому не тільки на фоні кохання бачимо тісне переплетення двох світів — природи й людини, у драматичній поемі зовсім поряд живуть люди (Лукаш, дядько Лев, мати Лукаша, Килина) і лісові істоти (Мавка, Лісовик, Водяник, Перелесник, Русалка Водяна, Русалка Степова, Той, що греблі рве, Той, що в скелі сидить та інші). Леся Українка дуже вдало використала волинські міфологічні уявлення. Представники лісового царства діють, відчувають і розмовляють, як люди, і будь-хто, читаючи драму «Лісова пісня», повертається у чарівний світ казки.
ІІІ ВАРІАНТ
Якими б гучними епітетами не величало в минулі роки наше літературознавство творчий геній Лесі Українки, від цього поетеса не ставала нікому ні ближчою, ні зрозумілішою. У свідомості багатьох вона так і залишалася «співачкою» «Досвітніх огнів», хоч апогеєм її творчості була все-таки «Лісова пісня», яка зайняла виняткове місце в усій українській літературі початку XX століття. У своєму розвитку як драматург Леся Українка зверталася до тем з античної та християнської міфології, далеких у часі й просторі від української дійсності. Але це ще не була вершина її як драматурга. Лише звернувшись до вічного, невичерпного джерела — фольклору рідного краю, вона сягнула вершин драматичного мистецтва, написавши драму-феєрію «Лісова пісня». Цей твір — своєрідна художня енциклопедія з народознавства. Мабуть, жодна міфологія світу не має у своєму складі такої кількості персонажів з привабливою зовнішністю, як українська. Такими наш народ змальовує не тільки русалок, полівок, лісовиків, мавок, а і, здавалось би, виключно негативні образи — чорта, відьму, чугайстра та інших. Ця особливість міфології не пройшла і повз увагу Лесі Українки.
«Лісова пісня» починається з прологу. Він відкривається ремаркою, яку можна було б, як і всі інші ремарки цього твору, назвати високопоетичним, глибокопсихологізованим етюдом, де все міниться найніжнішими відтінками кольорів лісового куточка України, і чарує зір, і вабить пахощами лісових дерев, квітів, трав, і милує слух гомоном лісових струмочків рідної землі.
І ось ми в пролозі потрапляємо в царство фольклорних образів, витворених фантазією мешканців Волинського Полісся: Той, що греблі рве, Потерчата, Русалка, Водяник. Усі вони живуть своїм життям. Взаємини між фантастичними істотами нагадують людські, але такі, де протилежні сили складають єдине ціле, єдину гармонію.
На асоціативній основі Леся українка створила міфологічні образи драми. Одними з таких образів є Потерчата (загублені діти). За народними уявленнями, загублені діти не мають доступу в царство вічного спокою, а тому постійно перебувають на межі двох світів: цього і того. Такими межами вважалися «лихі» місця: цвинтарі, перехрестя доріг, болота. Тож не випадково й у «Лісовій пісні» Потерчата блукають з каганцями по болоту. Вони чіпляються за кожного перехожого, і єдиним порятунком від них у народній міфології вважалися щенята-ярчуки. Тож коли Лукаш розповідає дядькові Левові, як Потерчата мало не втопили його в болоті, старий знає, чим пригрозити:
Ну-ну, чекайте ж, приведу я взавтра
щеняток-ярчуків, то ще побачим,
хто тут заскавучить!
Дядько Лев у творі — типовий образ мудрого знахаря. У драмі ми зустрічаємо таємниці ворожбицтва:
Я, небоже, знаю,
як з чим і коло чого обійтися:
де хрест тричі плюнуть та й годі.
Центральним образом «Лісової пісні» є образ Мавки. Навіяна багатою фантазією українського народу, виношена в думках і серці геніальною українкою вона втілює ідеали: гармонійної людини, вічного людського хисту, краси.
Монолог Мавки захоплює нас не тільки чарівними тропами, що майстерно малюють романтично прекрасні її сни:
На сріблі сяли ясні самоцвіти,
стелилися незнані трави, квіти,
блискучі, білі. Тихі ніжні зорі
спадали з неба — білі, непрозорі
і клалися в намети.
Він дивує нас і звуковою гармонією, в якій чуємо притишену колискову мелодію лісу.
Невичерпною криницею справжньої краси є мудрість народу, його пісня, поезія. Природа прекрасна, треба тільки, щоб людина була мудра і благородна у своїх стосунках з нею.
ІV ВАРІАНТ
Перебуваючи далеко від України, на Кавказі, Леся Українка думками линула в рідний край, туди, де пройшли дитячі роки з їх таємницями і світлими казками. Як писала вона в листі до матері, туга за Волинню, лісами з мавками, за незабутнім селом Колодяжним надихнула поетесу на створення «Лісової пісні». Це один із найбільш поетичних творів не лише в українській, а у всій світовій літературі. Жанр його незвичайний — драма-феєрія, яка передбачає поєднання реалістичних елементів з фантастикою.
Перелік дійових осіб відразу вводить нас в особливий світ: Перелесник, Лісовик, Водяник, Той, що греблі рве, Той, що в скалі сидить... Та це ж казка — з перетвореннями, дивами, чарівними подіями! Твір відкривається прологом, у якому Водяник намагається вчити Русалку бути слухняною, покірливою і не довіряти зрадливому Тому, що греблі рве.
Перша дія, здається, повертає нас до реального життя. Дядько Лев та його небіж Лукаш збираються ставити хижку. Хлопець шукає очерет, щоб зробити собі сопілку, — звичайні людські справи. Та ось знову з'являються казкові істоти: Лісовик, та ж Русалка і нарешті — Мавка. Цілу зиму вона спала, а прокинулась від чарівної мелодії Лукашевої сопілки.
Чи могли вони не зустрітися — лісова красуня і гарний сільський парубок? На те й казка, щоб зійшлися разом представники двох світів. Зійшлися і покохали одне одного, адже обидва мали чуле серце, обидва любили й розуміли природу, цінувати прекрасне. Фантастичні події, казкові персонажі до кінця драми будуть супроводжувати головних героїв, випробовувати їхнє кохання, карати за зраду, рятувати й прощати. Загине Мавка, але воскресне її душа. Запізно прозріє Лукаш, зрозумівши свою помилку...
Що ж спонукало Лесю Українку звернутися до «неземних» героїв? Та сама пам'ять про дитячі пригоди, коли, наслухавшись казок, маленька Леся бігала вночі до лісу і з завмиранням серця чекала появи Мавки. Настільки вразили дитину ті розповіді, що за лишилися з нею назавжди. Але ж доросла людина, талановита письменниця, не могла обмежитися тільки казкою. Вона пов'язала її з життям і примусила читачів задуматися над важливими питаннями. У чому сенс людського життя, що таке щастя, яким повинне бути кохання? З цими проблемами стикаються Мавка і Лукаш, по-різному вирішуючи їх. Щира й безпосередня Мавка захищає чисте, безкорисливе почуття, заради якого вона готова пожертвувати своєю волею, відмовитися від звичного життя. А Лукаш — дитя свого часу і свого суспільства, де матеріальні блага цінуються вище за духовне багатство.
Це й зумовило основний конфлікт драми, який прийшов уже не з казки, а з реальної дійсності. Мабуть, він є дуже живучим і зараз продовжує виявлятися в людських стосунках. А чарівна Мавка знову захищає красу й чистоту, бореться за перемогу в людині світла, високої духовності. Казка, навіяна волинськими лісами, і сьогодні допомагає нам робити життя кращим, гідним, оберігає «душі нашої цвіт». |
