Поняття народу і Батьківщини для мене нерозривні і єдині. Говорячи про багатство свого народу, я уявляю неосяжні лани Батьківщини, море золотої пшениці під блакитним небом. Недаремно ці кольори — жовтий і блакитний — стали кольорами державної символіки українців. Моя земля багата родючими ґрунтами, які в роки Великої Вітчизняної війни ворог вивозив на захід; багата вона своїми надрами, які приховують у собі золото і бурштити, нафту і газ, руду та вугілля.
Але найбільше багатство моєї Батьківщини — її народ. Навіть найбільші матеріальні цінності не замінять духовного багатства мого народу. Милозвучна мова і лірична пісня, славна історія і численні традиції, та і сама вдача українців, щира, відкрита, доброзичлива,— ось найбільше багатство. І це багатство протягом століть треба було зберігати для нащадків. Поетичне бачення рідного слова у кожного з нас своє, але всі ми ставимося до материнської мови з височини загальнолюдських моральних і естетичних цінностей. Звертаючись до народу, І. Франко писав:
…в слові твойому іскряться
І сила, й м’якість, дотеп, і потуга,
І все, чим може вгору дух підняться. («Мойсей»)
Мамине слово, мамина колискова — наше перше підсвідоме знайомство з Вітчизною. Адже від батьківського порога починається рідна земля. Біленька хата у вишневому садку — нездійснена мрія Тараса Шевченка.
Біла хата, біла сорочка, біла свита…
Це становило неодмінну національну прикмету українця, бо білий колір — це символ чистоти і душевної краси. Білі рушники прикрашали оселю українця, білим вишиваним рушником мати стелила своїй дитині доріжку в далекі світи. Як переплелись давні національні традиції з сучасністю! Адже і зараз, як і багато років тому, мати співає своїй дитині колискову пісню рідною мовою; і нині, як колись, дарують матері своїм дітям рушники разом зі своїм благословенням. У тісному поєднанні з рушником існує хліб.
Більшість українських традицій пов’язані з хлібом. Дорогих гостей зустрічають хлібом-сіллю, хліб несуть на відвідини породіллі, на входини в нову оселю, на весілля і на поминки. А весільний коровай! Його прикрашали калиною. Ще одна традиція нашого народу, адже народна мудрість свідчить: «Без верби і калини нема України». Ці священні для українця дерева неодмінно росли біля хати.
А українська пісня! Недаремно говорять, що українець співає цілий рік і цілий вік. Мелодійна дівоча пісня звучала в убогій хаті і на полі, жартівлива — на вечорницях та на вечорових гулях молоді, ніжна — біля дитячої колиски, завзята — вела в похід козацьке військо на захист рідної землі. Українці в усі віки захищали рідну землю від ворогів, але брали в руки зброю лише тому, що змушував ворог. Бо не було більшого щастя для мого народу як мирна праця на своїй землі. Хлібороби, трударі, добрі і щирі люди — ось риси представників мого народу.
Багатий мій народ і талановитими людьми, він дав світові видатних композиторів і художників, співаків і музикантів. Такий народ заслуговує кращої долі. Сподіваюсь, що він її матиме. Той, хто здобув незалежність, зуміє вийти з економічної кризи. І тоді до багатства духовного додається і матеріальний добробут. Я в це вірю. |
