І ВАРІАНТ
«Ой мати, мати! Жаль ваги не має, —
Най ся Грицуньо у двох не кохає!
Оце ж тобі, Грицю, за теє заплата:
Із чотирьох дощок темная хата!»
Повість «У неділю рано зілля копала» Ольги Юліанівни Кобилянської видатний літературознавець Є. Кирилюк небезпідставно назвав «шедевром в українській літературі». Здається, талант письменниці найповніше виявився у цьому творі. За силою емоційного навантаження не було рівного твору на той період. До речі, на мотив відомої народної пісні «Ой не ходи, Грицю», яка лягла в основу повісті, було написано значну кількість творів, серед яких, безсумнівно, повість О. Кобилянської є найкращим.
Твір з'явився друком у 1909 році в журналі «Літературно-науковий вісник». Як пише О. Кобилянська, «особи — це типи з дійсного життя, які я пізнала в горах: циганку Мавру, старого Андронаті, її батька, Гриця, одного молодого, знаного мені одинака-гуцула, решту домалювала фантазія. Почування плили з власних грудей, чар природи робив своє, а думки укладалися самі з себе на папір».
Повість не може залишити байдужим читача — така вона насичена емоціями й переживаннями! Молода циганка Мавра, жінка провідника циган Раду, народила сина не від чоловіка, а від коханого — народила «білого сина з синіми очима!» Смерть чекала на зрадницю, та врятував Мавру батько, циган-музикант Андронаті: вимолив вигнання замість смерті єдиній дочці, та забрав найрідніше — дитину. Як передати страждання матері, що втратила свого сина? Жити не хотіла Мавра, не вірила в лихо, а потім змирилася... Стала жити у багачки Іванихи Дубихи, допомагала виховувати Дубихину Тетянку, потім усамітнилася високо в горах. Та не скінчилися на тому страждання Маври, видюща була циганка, а своєї долі не вгадала.
Не загинув її син, підкинув малого багатіям Андронаті. Сина в них не було, то й виховали як свого. Запарубкував Гриць, закохався в синьооку Настку, думав сватів засилати: «З дівчат він її любить найліпше, признає сам, що вона приводить його до розуму, принукує до роботи, навертає до родичів». Та на біду свою в горах побачив красуню Тетяну, яку за гордий характер називали Туркинею, покохав її палко. Лиха накликав на себе Гриць: не можна двох кохати, не можна двом вірним бути. Хоч як не кохав Тетяну, а вирішив за дружину брати Настку, спокійну й тиху дівчину. Не простила зради Тетяна, за старою порадою Маври зварила зілля, щоб лихо приспати, і Гриця напоїла.
Хіба може людина долю свою передбачити? Якби Мавра знала, що її чаклування проти сина обернеться, невже б учила Тетяну, як зілля варити? Божеволіє Мавра з горя, та усвідомлює, що в основі всіх нещасть лежить її гріх, її зрада, за яку треба платити. Можна шукати винних, але чи зарадиш цим нещастю...
Ольга Кобилянська талановито передає душевний стан своїх героїв. Вона зображує психологічний злам Маври, яка обвинувачує свою другу дитину, кохану Тетянку, в смерті Гриця, а потім передає божевільний спокій циганки. Письменниця малює прекрасні картини гірської природи, в які вплітається тужливий голос трембіти, що віщує смерть. Повість насичена народними віруваннями, традиціями.
Вражає талант О. Кобилянської писати так, ніби повість створюється саме для тебе, писати просто, різко, переконливо. На мою думку, творчість видатної української письменниці не може не зачепити серця вдумливого й вихованого читача.
ІІ ВАРІАНТ
Відома пісня легендарної Марусі Чурай «Ой, не ходи, Грицю», як і її біографія, породила багато творів: «Чарівниця» Боровиковського, «Чураївна» Самійленка, «Ой, не ходи, Грицю» Чубинського, «Чари» Тобольського та інші. Але особливо з-поміж них виділяється повість Ольги Кобилянської «У неділю рано зілля копала», бо письменниця не пішла шляхом літературної обробки легенди, а дещо переробила її сюжет, перенесла події в інший часопростір.
Твір захопив мене з перших же рядків, настільки незвичайне трактування деяких подій та образів. Так, мене спочатку здивувало, що авторка зробила Гриця сином заможного угорського бояра та циганки Маври, але згодом стало зрозуміло, що саме походженням Ольга Кобилянська виправдовує певну роздвоєність характеру хлопця.
У творі відчутний вплив романтизму, про це свідчить і акцент, зроблений письменницею на описі людської природи, і увага, приділена відображенню почуттів героїв, їх внутрішнього світу, і трагічний фінал. Як і в багатьох романтичних творах, тут не визначений точно час і місце подій, проте з описів стає зрозуміло, що дія відбувається в Карпатах. Дивовижна, мальовнича природа Карпат є, мабуть, чи не найкращим тлом для розвитку бурхливих подій, шаленого кохання та сильних почуттів. Вона гармонійно доповнює створену письменницею картину, а іноді й сама стає персонажем твору. Наприклад, для Маври ліс був рідним домом, вона — вільне дитя природи й добре зналася на травах, ліс часто наче розмовляв з нею, віщував радість чи горе.
Але основну увагу привертають образи трьох головних героїв твору: Гриця, Тетяни та Настки — всі вони різні, проте кожен з них, і навіть непосидючий Гриць, викликають симпатію.
Значне місце а_повісті займає образ Гриця. Він не зрадник чи завзятий егоїст, як у відомій пісні, цей хлопець чуйний і щирий, він відчуває добро і правду, здатний палко кохати. Але Кобилянська неодноразово наголошувала на тому, що кров його пращурів тягне хлопця у мандри, він і сам не може зрозуміти, чому тягне його до незвичайного, хочеться зробити щось зухвале. Гриць любить Настку, і я гадаю, що це дійсно було справжнє, але тихе і спокійне кохання, якесь домашнє. Лагідна і покірлива Настіса проте міцно тримала Гриця, її ніжність і спокій спрямовували бурхливий темперамент хлопця. І Настка всім серцем любила Гриця, вона відразу відчула переміну в ньому, почала підозрювати недобре. Мені жаль скривдженої дівчини, вона не заслужила зради, її горе зворушує, проте письменниця наголошує на тому, що й Гриця не можна звинувачувати. Запальна і волелюбна частина його душі давно вже чекала чогось надзвичайного. І це сталося: в особі Тетяни хлопець зустрів гідного супротивника, адже ця дівчина не звикла коритися, вона знала собі ціну і не поступалася нічим. Коли Гриць, звиклий до легких перемог, домагається кохання Тетяни, вона з погордою відповідає йому: «Спробуй. Гадаєш... я для кожного?» І дівчина ця, вихована волелюбною циганкою, звикла до пестощів та любові, дійсно була не для кожного. Але її серце було не таким сильним, як воля, — дівчина закохалася і кохання її було щирим та сильним, це було кохання назавжди.
І опинився Гриць між двома жінками, між двома коханнями. Звичайно, його можна виправдовувати роздвоєністю характеру, тим, що душа його розривалася, і, мабуть, його можна навіть пожаліти. Проте, чи була гідна така нерішуча людина кохання двох відданих жінок: щирої та вірної Настки і гордої, здатної до самозречення Тетяни?
Я не берусь засуджувати Гриця, але думаю, що перед кожною з цих дівчат він завинив. Хай він і страждав від своєї брехні, але ж продовжував брехати. Тетяна здалася мені сильнішою за Гриця, бо той, хоч і мав циганську кров, зламався першим у цьому коханні- двобої, обравши більш спокійну Настку. Грицева нерішучість і призвела до трагедії — хлопець загинув, а Тетяна збожеволіла від горя і вкоротила собі віку.
Мабуть, немає жодної людини, яка б, прочитавши повість, залишилася байдужою. Надзвичайно схвилювала вона і мене. Письменниця так тонко відобразила почуття всіх героїв, що, читаючи твір, мимоволі опиняєшся то на місці Гриця, то на місці Тетяни чи Настки, чи бідних матерів, що втратили своїх молодих дітей. Це справжня трагедія, де немає винних, немає підступних злодіїв, а є розбиті серця та загублені життя.
ІІІ ВАРІАНТ
Одним із найцікавіших у сюжетному та художньому плані творів О. Кобилянської є повість «У неділю рано зілля копала». В його основу покладено мотив романтичної пісні-балади «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці». Цей твір зачаровує читача своїм яскравим народнопоетичним струменем, фольклорною поетикою, силою образів, взятих із самої гущавини народного життя.
Сюжет твору розгортається за двома основними лініями, які перетинаються між собою. Перша лінія — це трагічна доля циганки Маври, яка покарана за подружню зраду, розлучена зі своїм незаконнонародженим сином. Покарав колись непокірну циганку її батько, музика Андронаті, який, відібравши у дочки сина й занісши його у село, зник кудись з табору. Друга лінія — зображення романтичного кохання Гриця, рідного сина циганки, до двох зовсім різних дівчат — пристрасної і запальної Тетяни і спокійної, як тиха вода, Настки. Друга лінія заснована на сюжеті народної пісні, а перша поглиблює її, сплітаючись органічно з канвою фольклорного сюжету.
Наслідуючи сюжет народної пісні, О. Кобилянська уникає притаманної їй мелодраматичності, вималювавши характери своїх героїв з усією справді життєвою силою, правдивістю й емоційністю. Кожен із персонажів наділений яскравими індивідуальними рисами характеру. Так, Грицько, талановитий і пристрасний, не має цільної натури, через що й робить нещасними двох дівчат, через що й карається сам. Твір починається народною піснею «Ой не ходи, Грицю», що є своєрідним прологом, готує читача до сприйняття сюжетної колізії.
Уся повість побудована на одній глибинній основі — відчуття провини і кари за неї. Так, покарана циганка, що зрадила свій рід і покохала чужака. Покараний і її син, що перейняв підсвідомо гріхи свого роду. Причому звернемо увагу, що вже в самій зовнішності Гриця немов закладена роздвоєність натури: герой має блакитні очі і чорне волосся, тобто взаємовиключні риси зовнішності. Таким чином, синьоока Настка і чорноброва Тетяна Туркиня немов символізують дві сторони Грицевої душі. В образі Туркині Гриця приваблює відчуття внутрішньої свободи, розкутості, «широкої, безмежної, як крилаті ліси по верхах, як бистрі ріки там, в долах». Туркиня поєднала в собі таємничість навколишньої природи з пристрастями людської натури, з гордістю справжньої особистості, і тому зацікавила Гриця, якого тягне підсвідомо у вічні мандри, бо за народженням він циган. Саме тоді, коли Гриць вирушає в дорогу в пошуку незвіданого, гнаний бажанням пізнати світ, він зустрічає Туркиню — своє палке й пристрасне кохання, ніби втрачену половинку себе самого, тому що дівчина повертає його до власних коренів, вчить бути самим собою, розуміти свою натуру. Якщо Грицю притаманні такі риси характеру, які притаманні циганові, то це тому, що він народжений циганкою. Якщо Туркиня увібрала в себе відвічні циганські гордість, волелюбність, навіть свавільність, то це через виховання, яке дала їй Мавра. Тому і здалися вони одне одному такими рідними, немов дві половинки одного єства.
Зв'язок же Гриця з Насткою зовсім інакший, позбавлений високого польоту, дуже приземлений. Настка є втіленням звичайного сільського способу життя, світосприйняття впорядкованого, поміркованого. Це життя чуже для Грицевої душі, воно не бажане для нього. Та хлопця виховували в цьому суспільстві, він звик до сільського життя, закорінився в ньому через любов до своїх названих батьків.
Гриць неспроможний обрати для себе якийсь спосіб життя, як неспроможний він обрати якусь одну дівчину. Він, наслідок материного гріха, теж несе в собі печатку цього гріха і несе нещастя всім, з ким зв'язує його життя. Гріх Маври скалічив життя двох її дітей — рідного Гриця і названої дочки Тетяни, коло провини й покути замкнулося на них. Трагічність ситуації загострюється ще й тим, що син помирає саме тоді, коли мати віднайшла його, і помирає від руки її вихованки, названої дочки Тетяни. Замість кохання у світі запанувала смерть, розірвався зв'язок між поколіннями, і призвело до цього подвоєне кохання Гриця.
Здається, в розгортанні сюжету письменниця іде за народною піснею, однак ми помічаємо одну суттєву відмінність: Тетяна труїть Гриця не випадково, а з бажання боротися за своє кохання, із бажання помститися, щоб коханий не дістався суперниці: «...Вона його уб'є, шаліє в її мізку, щоб його нігде не було, в жоднім закутку світу. Ні в неї, ні в Гриця, ні в Настки. Нігде не було. Тоді буде добре». Тетяна не може примиритися з втратою коханого, душа її обійнята нестримним шалом, дівчина не схильна скорятися, як зробила б інша, оскільки Мавра виховала її циганкою, хоч і не була вона циганкою народжена. У такому стані Тетяна здатна на будь-що, ні перед чим не зупиниться. Своїми руками руйнує вона себе, коханого, весь цей світ, що став для неї незатишним, світ, перейнятий зрадою. Принесла зраду у цей маленький світ їхнього життя саме Мавра, і вона не може зупинити дію законів життя.
Але що штовхає Гриця зробити вибір не на користь своєї душі, не на користь Тетяни? Хто штовхає його на цей вибір? Звернемо увагу, що хлопець отримує пораду саме в маленькій хатині невпізнаної ним матері, тут він чує слова: «Не люби, синочку, чорні очі... Бо тут чорні з синіми не укладаються в пару, віщують смуток. Душу колибають. Люби такі, як твої, буде доля ясна». Отже, Мавра, знову того не знаючи, рухає сюжет далі, своїми руками руйнує життя своїх дітей — Гриця і Тетяни. Тетяна теж чує перше повідомлення про зраду саме тут, у маленькій хатині Маври, і сюди ж приходить Настка у пошуку розради. Усі лінії сюжету замикаються на Маврі, почавшися від неї. І сюжет замикається вже після смерті Гриця, коли Андронаті просить дочку повернутися назад до циган. Коло завершилося, почавшися в той момент, коли молода циганка пішла від свого племені, і закінчившися тоді, коли стара вже жінка після багатьох втрат знову повертається до рідних людей.
Таким чином, повість Ольги Кобилянської «У неділю рано зілля копала» — це не просто переспів народної пісні, не просто розповідь про трагічне кохання хлопця до двох дівчат, а й глибоко філософський роздум про долю людини, про її відповідальність за свої вчинки, про наслідки наших вчинків, про їхній вплив не тільки на наше життя, але й на життя наших близьких.
|
