У своїй бурлескно-травестійній поемі класик української літератури І. П. Котляревський створив художню картину цілісного світу, подавши її у жартівливому ракурсі. Переспівуючи знамениту «Енеїду» Вергілія, письменник дає відповідь на два основних питання будь-якої релігії: походження людини та життя після смерті. За веселою бурлескною розповіддю про мандри троянців дуже виразно розкривається тема неподільності образів життя і смерті, посейбіччя і потойбіччя. З цієї теми безпосередньо витікає ще одна — тема гріха та його спокуту¬вання, яка подається докладно у картинах пекла та раю, куди потрапляють люди після смерті за Господнею волею. Але, розвиваючи цю тему, Котляревський показує парадоксальність людських взаємин з Богом: той самий рай перетворюється на шаржований відгомін людського безладдя та гріховності: Тут чистий був розгардіяш: Лежи, спи, їж, пий, веселися, Кричи, мовчи, співай, крутися, Рубайсь — так і дадуть палаш. Але ми розуміємо, що ці «празники», які здебільшого оминали людей при житті, — це «велике роздолля», дане їм заслужено, бо вони «праведно в миру живали». І далі автор перелічує, хто ж гідний потрапили до раю: це «бідні», «навіжені», «бевпомощні», «діви чесні, непорочні», «сироти», «що людям помагать любили», «старшина правдива», тобто ...люди всякого завіту, По білому єсть кілько світу, Которі праведно жили. Приступаючи до детального змалювання пекла, Котляревський значно відхиляється від язичеського уявлення про нього. Він малює пекло таким, яким його можна побачити на фресках християнських соборів: на них грішники караються за конкретні людські пороки. Письменник намагається ви¬крити їх якнайширше. Інколи ми навіть забуваємо, що перед нами картина пекла, бо кожний рядок поеми — це замальовка з реального буття, вади якого в гостро сатиричній формі викривав автор. Він змальовує всі сфери людського життя: тут каралися грішники за політичні провини («що людям льготи не давали», попи — «знали церков що одну»), економічні злочини («перекупки», шмаровози, ті, хто «поганий продавали крам»), соціальні правопорушення («всі гайдамаки, всі злодії», «які по правді не судили», «себе що сами убивали»), за моральні вади (брехуни, «піддурювали що дівок», ¦ паливоди і волоцюги», «що продають себе на час»), за відступництво від духовних норм («всі ворожбити, чародії», «що знали весь святий закон», а «як же були на самоті, то молитовники ховали»). Дістається в пеклі й батькам, «які синів не вчили», і «скучним піїтам», і мудрецям, які не знали, «відкіль взявся світ?», і лікарю, що «чванивсь, як людей морив». Всіх «поселив» у пекло І. Котляревський: багатих і бідних, старих і молодих, чоловіків і жінок, бо гріхи можуть заволодіти будь-якою душею — і тоді людина стає кандидатом у пекло. «Енеїда» була видана ще у 1809 році, але наскільки ж актуальною вона залишається у всі роки свого існування! На мою думку, саме завдяки яскравому змалюванню пекла кожне покоління відчуває проекцію твору на сучасне читачеві життя. На жаль, людські гріхи здолати досить важко — для цього потрібне суспільство з високими моральними і духовними якостями, де саме життя знищить гріховні вади. Гадаю, що письменник, сам, можливо, того не усвідомлюючи, картинами пекла проголошував поколінням заклик до виборювання такого суспільства, саме «виборювання», бо подолання людських вад — це, на мою думку, найважча боротьба. А до того кожен із нас, йдучи разом з Енеєм пеклом, має уважно зазирати і у свою душу: чи не нагадує його внутрішнє «я» когось із мучеників потойбіччя? |
