У нашому будинку живе багато цікавих людей. Тут мешкає ветеринарний лікар, учитель, скрипаль, будівник метро. Мої батьки - не виняток. Батько працює в газеті, пише репортажі, мама - перукар, робить жінок привабливими. Але є така у нашому під’їзді, до якої зі своїми проханнями приходять додому навіть із сусідньої вулиці. Це наш сусід Василь Юхимович. Він уже давно вийшов на пенсію, самотній. Але нудьгувати йому ніколи. Він засинає і прокидається під звуки найрізноманітних годинникових механізмів. За фахом Юхимович - майстер-годинникар. Майстерні, де він колись працював, вже немає, але люди все одно не забувають літнього чарівника. До нього постійно звертаються. Хтось несе годинник, який чомусь не накручується, деякі не розуміють, чому він зупинився. Василь Юхимович нікому не відмовляє, і справа тут не тільки у додатку до пенсії. Він бере зовсім символічну платню навіть у тих випадках; коли доводиться багато часу приділити годиннику.

Якось і я зайшов до сусіда, приніс йому, на мій погляд, безнадійно зламаний годинник. Він лежав у шухляді з давніх-давен. На кришці був дарчий надпис, зроблений ще на початку XX століття. Це був кишеньковий годинник з ланцюжком, він належав одному з моїх предків, Георгієвському кавалерові. Його подарували йому ще в Першу світову війну як символ бойової доблесті. І ось цю сімейну реліквію я приніс Василю Юхимовичу. Доки він чаклував над годинником, я озирнувся довкола. Мене вразила багата колекція настінних годинників, чиї механізми, здавалося, бриніли на всі лади. Василь Юхимович не тільки годинникар, а й колекціонер стародавніх годинників. Багато з них - створіння його чарівних рук. Нашій реліквії він теж подарував нове життя. Грошей він взагалі з мене Не взяв, сказавши, що одержав задоволення, відновлюючи цей годинник. Коли я розповів батькам, що Василь Юхимович відмовився від платні, батько сказав: «Добре ім’я - найкраще багатство».