Вболіваючи за долю малечі з народу, Васильченко вважав, проте, за неприродне малювати їхнє життя одними сумними фарбами... Не слід навмисне гасити бадьорість, життєздатність, радість життя...
Діти - герої Васильченкових оповідань - жваві, дотепні, сповнені енергії, кмітливі, допитливі. Життя бідняцьких дітей - безхлібне й невеселе, від недоїдання вони худі, аж світяться, стають сумними й зажуреними, але досить їм ласкаве слово сказати, приголубити, і вони щиро, по-дитячому втішаються. Та це лише початок шляху, на якому їх чекатимуть розчарування, зіткнення з соціальною кривдою і боротьба за людську гідність. Дитячий світ маленьких героїв, немов крапля чистої джерельної води, вбирає в себе і віддзеркалює промені сонця і хмари життєві.
Дівчина Устина ("Волошки") з любов'ю збирає букет ніжних польових волошок, щоб подарувати його вчителеві. Але, довідавшись про його аморальність, штурнула квіти до порога. Чиста дитяча душа виповнилася гнівом і почуттям рішучого протесту. Устина піде з дому, наймитуватиме, аби не бачити нікчемних людей, які облипли брудом.
З м'яким, доброзичливим гумором письменник змальовує образ Василька, який любить "старувати", тобто серйозно, по-дорослому навчати старших ("Свекор"). За зовнішньо благополучним родинним затишком криється соціальна кривда. Не так уже безжурно живеться батькам і старшим братам та сестрі Василька, які зранку й до ночі важко працюють. їхнє життя повне всіляких знегод, але вони вміють пожартувати, посміятися.
Хлопчика життєрадісної вдачі, котрий любить пофантазувати і хоче збагнути запитливим дитячим розумом та серцем навколишній світ, бачимо в новелі "Басурмен". Мати, сама не дуже богомільна, примушує Семена ревно молитися. А малого зовсім не ваблять поклони та нудне моління перед іконами. У ньому підсвідомо народжується протест проти Бога, його не лякає і картина "страшного суду", що висить у хаті.
Небагатослівні, але глибою змістом, проникненням у внутрішній світ героя, оповиті світлим ліричним серпанком - такі Васильченкові новели про дітей.
