І ВАРІАНТ
Йому і страшно, і блаженно,
Він посивів, як сивий світ.
Людинолюбцеві Довженку
Запахло мудрістю століть
Ігор Калинець.
Український народ постає з творів Олександра Довженка як народ, здатний до високих духовних злетів, народ з розвиненою фантазією, який живе у світі міфологізованому, сповненому олюднених природних істот. Краса — ось головний принцип духовного світу його народу. Олександр Довженко пише: «Не вдаючись глибоко в історичний аналіз деяких історичних пережитків, слід сказати, що у нас на Вкраїні прості люди в Бога не дуже вірили... Бога не те щоб не визнавали, а просто з делікатності не наважувалися утруждати безпосередньо... Тому з молитвами звертались до дрібніших інстанцій».
Народ у кіноповісті Довженка постає як простий і щирий в будь-яких своїх пориваннях, відкритий у своїх життєвих реакціях, здатний до чистої міфологічності світосприйняття. Часто віра сприймається людиною чисто інтуїтивно, на основі не інтелектуального, а відчуттєвого сприйняття. Так, про діда Семена розповідається: «Він був письменний по-церковному і в неділю любив урочисто читати псалтир. Ні дід, ні ми не розуміли прочитаного, і це завжди хвилювало нас, як дивна таємниця». Таємничі сакральні тексти спонукали дитячу уяву до бурхливих фантазій, змушували шукати відповіді на безліч питань: «На чому б не спинилось моє око, скрізь і завжди бачу щось подібне до людей, коней, вовків, гадюк, святих; щось схоже на війну, пожар. Бійку чи потоп. Все жило в моїх очах двоїстим життям. Все кликало на порівняння, все було до чогось подібне, давно десь бачене, уявне й пережите».
Мені здається, що Довженкові вдалося у своєму творі передати Атмосферу творення народного українського міфу, за допомогою якого реалізується «бажання... усвідомити свою природу на ранній (освітній зорі коло самих її первісних джерел».
У творі «Зачарована Десна» автор змальовує своє дитинство, яке дивним чином зливається з дитинством нації, з умінням представників її кін простого неосвіченого селянства опоетизовувати все навколишнє буття, антропоморфізувати дерева, рослини, вірити в перетворення людей на звірів. Письменник відтворює той світ свідомості, для якого все навколо міфологізується, оживлюється, стає казкою. Мабуть, саме тому «Зачарована Десна» сприймається як відгомін давніх міфів, що не зникли в народі навіть під багатовіковим тиском християнства.
Герої повісті мудрі й прекрасні у своїй простоті та глибині. Прадід Тарас, наприклад, немов давній мудрець: «Голос у нього був такий добрий, і погляд очей, і величезні, мов коріння, волохаті руки були такі ніжні...» Невипадково руки діда порівнюються з деревом, яке є символом родоводу, вічності.
Зовсім протилежна за характером прабаба Марусина, що нагадує якусь античну Фурію: «Вона була малесенька й така прудка, і очі мала такі видющі й гострі, що сховатись од неї не могло ніщо в світі... Без прокльонів вона не могла прожити і дня... Вони лились :і її уст потоком, як вірші з натхненного поета... У неї тоді блищали очі і червоніли щоки. Це була творчість її палкої темної перестарілої душі». Отже, навіть у прокльонах прабабина душа віднаходила творчість, виливаючи притаманну народові схильність до словотворення та віднайдення влучних висловів.
Дід Семен — немов давній сонцепоклонник, любитель життя в його першоосновах, бо «більш за все на світі любив... сонце. Він прожив під сонцем коло ста літ, ніколи не ховаючись у холодок». Крім того, дід був «...добрий дух лугу, риби. Гриби і ягоди збирав він у лісі краще за нас усіх і розмовляв з кіньми, з телятами, з травами, з старою грушею і дубом... Найкращою рибою дід вважав линину. Він не ловив линів у озерах ні волоком, ні топчійкою, а якось наче брав їх з води прямо руками...»
В уяві хлопчика образ діда Семена зливається з образом святого Миколая: «Коли я молився Богу, я завжди бачив на покуті портрет діда в старих срібнофільгових латах... Образ святого Миколая також був схожий на діда, особливо коли дід часом підстригав собі бороду і випивав перед обідом чарку горілки з перцем, і мати не лаялася...»
Краса суто міфологічного світосприйняття відтворена в картині бою, який Сашко бачить суто у своїй уяві, і яка надихається народними легендами й переказами: «...Я затуляв очі, а вони рубали один одного сокирами, як дрова. Кров лилася з них казанами. Відрубували один одному голови, руки, врубувалися в розпалені груди, і кров, кажу ж бо, лилася з них відрами, казанами... Розлючений Самійло кидався на діда і прохромлював йому живіт наскрізь величезними... вилами і притискав до стерні, мов Георгій Побідоносець змія...» Чи не нагадує нам ця картина самородні малюнки народних майстрів на рілігійно-міфологічні сюжети? Те ж буяння кольорів, та ж гіперболізація, захоплення деталями, характерністю події...
Як ми бачимо на прикладі членів Сашкової родини, у народному світогляді зливаються дві релігії — християнська та язичницька, витворюючи незвичайне та прекрасне світоглядне поєднання, в чомусь казкове, у чомусь легендарне. Саме ці особливості світогляду дозволяють народові зберігати свій творчий дух, своєрідність ментальності, здатність до опоетизації буденності.
ІІ ВАРІАНТ
Треба прагнути до того, щоб
виявити сутність свого народу,
його характер, його високі
благородні поривання і духовну
красу...
О. П. Довженко
Досі є на Чернігівщині проста селянська хата, в якій на вервечках висить потемніла від часу колиска. На білій стіні цієї звичайної оселі виблискує фотографія з гордим профілем людини. Це — славетний син України Олександр Довженко. Геній від Бога 1 від батька-матері. Митець, вихований природою і людьми праці, добрими й мудрими, яких він навічно уславив у своїй кіноповісті «Зачарована Десна».
У кіноповісті Олександр Довженко поетично відображає духовне багатство трудівників, їх високу моральність, тверезість мислення, тонкий гумор, безмежну терплячість. Через весь твір проходить думка: праця є однією з Найважливіших моральних цінностей людства. Тому людей, що змалку були поряд із майбутнім письменником, змальовано величними і прекрасними у своєму трудовому таланті. Автор показав, як у трудовому селянському середовищі формується особистість майбутнього митця, що впливає на становлення його уявлень про прекрасне і потворне, про добро і зло.
Олександр Довженко осмислює життя крізь дитяче сприйняття, тому через весь твір лине добра й мудра посмішка. Мимоволі милуємося героями повісті. Ось вони перед нами: звичайні хлібороби, селяни, люди тяжкої фізичної праці, і водночас бачимо, що це глибокі натури, сповнені величної людської гідності, закохані в красу рідного краю і пісні, — типові представники української нації.
У «Зачарованій Десні» Олександр Довженко створює цілу галерею типових народних характерів. Невтомною трудівницею на землі була мати письменника, яка нічого в світі так не любила, як піджати що-небудь в землю, щоб проізростало». У любові до праці виховала вона і своїх дітей. Сашкова мати — це уособлення найкращих рис українських матерів. Упродовж багатьох років вона, проводжаючи сина в дорогу, хреститиме йому слід і «стоятиме з молитвами на зорях вечірніх і ранішніх...» Батько... Трудівник богатирської сили і краси, неписьменний, але сповнений мудрості віків. Автор підносить образ батька до вселюдського ідеалу, до рівня античного героя, з якого можна писати і богів, і лицарів, і великих учених. З повагою і любов'ю змальовано в творі образи діда Семена й прадіда Тараса, що втілюють міць духу народного і людську величавість. Вони прожили довге життя, впродовж якого знали тільки труд і добро. Западає в душу й образ дядька Самійла, який орудував «косою, як добрий маляр пензлем». Навіть прудку всевидющу бабу Марусину змальовано із задушевністю.
Велич та широчінь Довженкової душі відобразилися в змалюванні людей, дорогих і рідних з дитинства, що вчили та виховували його, наставляли на вірний життєвий шлях, людей з його рідного народу, для якого він творив і який він так натхненно оспівав.
|
