І ВАРІАНТ
Що таке кохання? Може, це щасливий подарунок долі? А може, це щось легке і приємне? Чи щось непривітне, таке, що приносить суцільні неприємності? Як не дивно, все вищесказане підходить до визначення кохання, настільки воно неоднозначне й різноманітне у своїх проявах. Чи знайоме вам відчуття, коли нічого не хочеться? Коли все стає байдужим, і нічого не цікавить. Навіть те, що недавно подобалось і тішило, вже не приваблює. Заплакати б, а немає чим. Засміятися б, а немає з чого. І здається, що не може бути нічого гіршого за цей стан. Хочеться знайти людину, яка розуміла б з півслова, якій можна було б розказати про все на світі, зануритися з головою в шалений вир кохання. Правда, буває, що коли ти, здається, вже дочекався такої людини, виявляється: це було просте захоплення, неглибоке, нещире за своєю суттю. Таке «прозріння» приносить із собою відчуття тяжкого розчарування.
Минають години, дні, тижні, місяці... Все ніби так, як і завжди, але врешті-решт розумієш, що чогось до болю не вистачає. І раптом така жадана зустріч відбувається! Нарешті відчуваєш, що певна людина, може, і знаходиться десь там далеко, але в твоїй душі вона тут, із тобою; обертаєшся та шукаєш серед сотень пар очей ті, що кожної хвилини постають у пам'яті. І наче все, як і завжди, але знайомі й друзі, дивлячись на тебе, в один голос твердять, що ти змінився. Дійсно, ти ніби літаєш на крилах кохання, землі під ногами не чуючи від щастя, яке переповнює колись одиноке серце, адже кохана людина — поруч.
Зародження кохання завжди супроводжується відчуттям радості буття. Однак неможливо бути щасливим вічно: навіть за умов ідеальних стосунків можливі сварки, суперечки, прояви невдоволення одне одним, бо кохання, як і все на землі, не буває «стерильно» бездоганним. Інакше ж можна вмерти від безмірного щастя, захлинувшись ним, наче водою. Отже, бачимо, що кохання має як світлі, так і темні сторони, тому що радість іде поряд із болем, відчуття потрібності комусь — із відчуттям самотності. Існує думка, що просто необхідно зазнати втрат, щоб вміти цінувати те позитивне, що дає любов.
Окремо стоїть проблема сімейних стосунків. Спочатку закоханим здається, ніби їх стосунки ідеальні. Проте частими є випадки, коли молода сім'я не витримує випробування побутом, і починаються сльози, дрібні сварки, з'ясування стосунків — у кохання наступили «будні»... їх треба просто пережити, не розтоптати своєї любові із-за дрібниць, бо щонайменше інфантильно вимагати від коханої людини тільки радості й позитивних емоцій. Відомо ж бо — після страшної зливи завжди яскраво світить сонце, а після сварки неодмінно настане примирення, і почнеться «свято». Хто розуміє це, тому побутові дрібниці ніколи не завадять зберегти у серці чисте й палке почуття, той спокійно переживатиме «будні» кохання і з радістю зустрічатиме його «свята».
ІІ ВАРІАНТ
Про кохання сказано і написано багато. Воно наповнює людське життя смислом, перетворює сіру буденність на свято. Кохання може повністю змінити людину, примусити робити багато таких вчинків, які іншим здаються безглуздими. Але що ж це таке — справжнє кохання?
Кожна людина може дати свою відповідь на це легке й одноча¬сно складне питання.
Одним кохання дарує крила, надихає на високі вчинки — і вони стають героями, здійснюють подвиги заради коханої; іншим приносить натхнення — і з'являються присвячені лише тій єдиній твори мистецтва, які стають справжніми перлинами у творчій скарбниці людства. Хтось дарує квіти, хтось співає серенади, хтось плаче через нещасне кохання. І це чудово, бо саме кохання має силу облагородити душу людини, очистити її від всякої скверни, наблизити до прекрасного.
Але кохання настільки сильне, настільки й тендітне, його легко втратити, знищити, спаплюжити. І є багато таких факторів, що перевіряють це почуття на стійкість. Одним з них є розлука. Хтось сказав, що розлука робить сильнішим вогонь справжнього кохання, а слабке може згасити назавжди. І це дійсно так, бо лише по-справжньому закохані люди здатні винести довгі дні, місяці, а може, й роки розлуки, не забувши образ коханого, не загубившись у потоці нових відчуттів.
Випробує силу кохання і час. З плином часу почуття можуть втратити свою силу, гостроту, свіжість, люди звикають один до одного, починають помічати недоліки, негативно реагувати на зауваження. Тоді кохання може піти від них, люди стають абсолютно чужими один одному, їх ніщо не може поєднати. Це дуже сумно,, але, як мені здається, то не було справжнє кохання, бо якщо люди дійсно люблять один одного, вони пройдуть крізь усі перешкоди й випробування.
Наше життя — це не рівна, встелена трояндовими пелюстками дорога, на нашому життєвому шляху трапляються злети і падіння, часом буває дуже складно і здається, що виходу немає, що ти вже не в змозі йти далі. І як добре, коли поряд є людина, яка підтримає тебе у важку хвилину, подарує свою любов і ніжність, дасть мудру пораду і ніколи не зрадить. А це може зробити лише по-справжньому любляча людина. Мабуть, не буває родин, у яких не було б якихось труднощів, силу кохання яких неодноразово випробовували і розлука, і час, і якісь спокуси, і життєві труднощі. І тільки дійсно віддані один одному люди проходять крізь усі ці випробовування, а їхнє взаємне кохання тільки зміцнюється. Дійсно, в коханні і будні, і свята, а той, хто це розуміє, здатний пронести своє почуття крізь все життя. Тому такою чарівною та надзвичайною здається мені любов двох стареньких людей, які зберегли ніжність, щирість почуттів і не уявляють життя один без одного.
Кохання — це дар, і ми повинні розуміти це і берегти його. Часто досить лише необачного слова, погляду, щоб розбити чиєсь серце, зруйнувати чудове почуття. Кохання не терпить егоїзму, бо інтереси та погляди іншої людини стають для тебе якщо і не головними, то дуже важливими. Адже, як кажуть, закоханий розчиняється в іншій, коханій людині, він не ставить своє «я» вище за «я» іншого, а якщо це не так, то це вже не кохання.
Так, у кожного є своя відповідь на питання, що таке справжнє кохання? Але я можу впевнено сказати, що це не тільки блиск в очах, шалені вчинки та співання серенад. Це те що, пройшовши випробування часом, залишається з людиною на все життя, це взаєморозуміння, взаємодовіра та взаємоповага. Це розуміння того, що нас двоє і це — важливіше понад усе у світі.
|
