У віршах молодого поета — єднання людини і природи, захоплення чарівними картинами сільських пейзажів, любов до рідної землі, щастя молодості. Природа одухотворяє людину, додає любові й доброти.
Поле чорніє. Проходять хмари.
Гаптують небо химерною грою.
Пролісків перших блакитні отари...
Земле! Як тепло нам із тобою!
Глибшає далеч. Річка синіє.
Річка синіє, зітхає, сміється...
Природа завжди була для справжніх митців джерелом натхнення. Чарує нас і така чудова картина, намальована поетом:
Ніколи я не знав, що так люблю
До болю, до смертельного жалю —
Понад Дніпром сріблисті верболози,
Березу, що прозорі ронить сльози
На тиху, присмирнілу мураву.
Наче до живої істоти, звертається Максим Рильський до лісу в поезії «Розмова з другом». Поет закликає своїх співвітчизників «берегти кожну стеблинку, дбати про веселе птаство в лісі», «про веселі дерева». Перші дві строфи, у яких поет передає свої зорові та слухові враження, починаються словами: «Ліс зустрів мене як друга...» Поет до найтонших нюансів знає голоси птахів, зачаровано слухає «ніжний голос зозулі, вогке одудів гукання, кругле цикання дроздів», відчуває кожен шерхіт листочка.
В останні роки життя Максима Рильського дуже хвилювала проблема місця поезії в добу науково-технічної революції. Поет був свідком небувалої події в історії земної цивілізації — виходу людини в космос, внаслідок чого стало змінюватися ,ЇЇ світовідчуття, розуміння свого місця і ролі у всесвіті. У ті роки захоплення науковими досягненнями викликало навіть думку, що в часи космічної ракети, кібернетики та інших див поезія, музика, природа нічого не варті. На це безглуздя поет у вірші «Діалог» гнівно зауважує:
Як же так убого ви живете,
Чом так занепали ви, скажіть,
Щоб у дні космічної ракети
Солов'я не в силі зрозуміть?
Час показав, що оця схвильованість поетова виявилась пророчою: сталося страшне лихо в Чорнобилі, і взагалі, уся лланета перебуває на межі екологічної катастрофи, тому вкрай потрібно, щоб ми берегли в наших душах чуйне ставлення до рідної землі, до природи.
