Твори Сковороди – це серйозні роздуми над сенсом і сутністю життя, над взаєминами між людьми, між людиною й природою. Життя філософа було взірцем не тільки для його сучасників: багато чого можемо в нього навчитися і ми, бо ж такі риси, як сміливість думки, непохитність ідеалів, вірність інтересам простих людей, душевна щедрість, жадоба знань завжди спонукали людину до самовдосконалювання. І. Драч писав: «Сковорода був духовним мечем своєї доби».

«Світ ловив мене, та не піймав». Світ у розумінні Сковороди – це спосіб життя тогочасного суспільства, принцип стосунків між людьми. Безтурботне життя, обжерливість, розкіш – усе це слабкості людської вдачі, таким чином, світ у нього асоціювався з нещастям.

Григорій Савич цінував відвертість, скромність, свободу, він часто повторював, що щастя – у пізнанні самго себе, своїх нахилів, здібностей. Учення про «сродну працю» тісно пов’язане з його розумінням життя як театрального дійства, де люди-актори виконують свої ролі, і, щоб добре зіграти, треба кожному вибрати таку роль, яка відповідає його можливостям, бо від цього залежить щастя людини.

Цією ідеєю пройняті його байки: «Бджола і Шершень», «Дві курки», «Орел і Сорока» та ін., у них перед читачами постають образи гордих персонажів. А однією з найкращих байок Сковороди є «Бджола і Шершень», у моралі, або «силі», як називав її автор, він найповніше розкриває поняття «сродної праці».

Філософія Сковороди мала практичне застосування: вона вчила людей жити щасливо. Щастя це досягалося завдяки моральному самовдосконаленню, душевному спокою й незалежності від пристрастей навколишнього світу, також обов’язкова умова для щастя – улюблена справа. Філософ відстоює думку, що кожна людина може бути щасливою, якщо переможе злі інстинкти волі та йтиме шляхом добра. Пошуки відповіді на запитання «У чому щастя?» відбилися і в поезіях Сковороди:

Щастіє, где ты живешь? Горлицы, скажите!

В поле ли овцы пасешь? Голубы, извістите!...

(21-ша пісня «Саду божественних пісень»)

Г. Сковорода – своєрідна з’єднувальна ланка давньої літератури з новою, він успадкував усе найкраще, що було до нього, додав своє нове та передав наступникам. Саме в нього вчилися І. Котляревський, Т. Шевченко – ті, хто творив літературу нового часу.

Залишив Сковорода заповіт і нам. Які прекрасні слова: «Шукаємо щастя по країнах, століттях, а воно скрізь і завжди з нами… Воно схоже до сонячного сяйва – відхили лише вхід у душу свою».