І ВАРІАНТ
Аварія на Чорнобильській АЕС є висхідною точкою, з якої розгортається основна сюжетна лінія поеми «Чорнобильська мадонни» Івана Федоровича Драча. Трагедія планетарного масштабу схвилювала душі всіх, змусила задуматися, чому так сталося, що людина робить не так. Дивно, але письменник передбачав це лихо у своїх більш ранніх творах. Він захоплювався тим, що розвивається наука:
Дослідів зливи. Каскади думок.
Експериментів напружений крок.
Але за красою руху вперед приховувалася небезпека, тому й закликав І. Драч «надіти намордник на бомбу», а його герой, вчений-атомник, «заламував руки». Людяність і турбота про майбутнє повинні стояти на пересторозі лиховісним винаходам:
...Над вченим хай сяє моральне табу:
Жодного храму науки для зла.
Добро хай осяює мудрість чола.
Трагедія, що сталася 26 квітня 1986 року, вкрила радіоактивною хмарою півсвіту. Вмирали й захворювали люди, пили забруд¬нену воду й дихали забрудненим повітрям, старі мусили покидати насиджені місця, а молоді платили життям за «мудрість всесвітньо дурних академій».
Хто зірве «паморозь сиву бузку посивілого», хто поверне яскраву зеленкуватість лісу, «що сонця рудіший», хто винний у тому, що «лічильник Гейгера пищить так потойбічно», ніби оплакуючи знищене життя, — над цими питаннями замислюється автор поеми. Головною для нього є суть Чорнобильської трагедії, яку розглядає не в локальному, а в глобальному масштабі.
Заглиблюється І. Ф. Драч у першопричини аварії — чи не кара небесна це за розпусту і злість, ненависть і бездуховність, чи не помста це вищих сил, яку ми бачимо в розділі «Банкет в пору СНІДу...». Та коли глибше вчитатися в текст, вдуматися в зміст твору, то стає ясно: ні, це не кара. Адже ж страждають невинні люди.
«Розумієте, донька у мене. Донечці — один рік. Може, простить вона — Чорнобильська Мадонна», — із надією-благанням запитує фізик у поета. А хто поверне життя молодим, які недожили, недокохали? Як повернути радість навіки втраченого материнства тій дівчині, що «від Ірода себе не вберегла», яку теж «накрила та нечиста сила* і забрала найдорожче — дитину? Докором звучать рядки, але чи викличуть вони муки сумління:
Де знайти кілометри целофану
На рукотворне Київське море
Чи бодай на Десну зачаровану,
З якої Київ п'є воду?!
Хто винен? Це питання звучить у кожному розділі поеми-мозаїки, і письменнику важко знайти відповідь. Ні, це не інженери-атомники, це в першу чергу ті, хто втратив людські чесноти, хто зазіхнув на рідну людину («Коса лише, вирвана внуком, світилася на долівці»), хто забув, для чого він прийшов у світ. Існують-бо, як це не прикро, такі «спадкоємці», що виводять з вічної замріяності і викликають помсту навіть закам'янілих скіфських баб. Ім'я винуватцям — Безіменність, яка й веде за собою безкарність. І якщо Ірода, який знищив тисячі немовлят, проклинають уже дві тисячі років, то хто назве винуватця Чорнобиля?
Поема «Чорнобильська мадонна», яка виявляє страждання поета, у якій зблискує сліпуча іскра не дрібної, а загальнолюдської істини, — одне з найдорожчих надбань не лише української, а й усієї сучасної світової поезії. Недаремно твори Івана Драча знають і видають у багатьох країнах.
ІІ ВАРІАНТ
Мені привиділось затемнення Землі:
Водневих бомб чорнолетучі зграї,
І людство, скорчене у попелястій млі,
І хмари, як папір, горять у небокраї.
М. Вінграновський Що може бути страшнішим, ніж непомітне вмирання кількох поколінь українців? Що може бути страшнішим, ніж той ласкавий квітневий день 1986 року, коли світ раптом став чорним, а не зеленим? Так, страшний ворог, який хоче тебе вбити, але ти хоча б бачиш його. А ще страшніший ворог непомітний, невидимий, невловимий, непідвладний ніякій силі. Невже недостатньо терпів ще наш народ? Невже мало було загарбань, поневірянь, воєн, повстань, голоду? Для чого дала доля Україні ще й це випробування? Кожен з нас повинен сам замислитися над цим питанням, бо поет не дає відповідей, він тільки змушує думати, думати, думати...
Іван Драч взяв на себе відповідальність сказати своєму зболеному поколінню, що воно помиляється у своєму прагненні подолати світ. Він ніби спокутує своєю душею провину усього народу, кожного з нас. Поет платив за свою покуту не тільки літературним твором, від трагедії він постраждав і сам: його син Максим, на той час уже випускник медінституту, брав участь в евакуюванні потерпілих, їх обстеженні і наданні першої допомоги і сам теж отримав дозу опромінення. Тому Драчеві катастрофа боліла ще й своїм болем, як і болем народним. Адже поети хоч і люди, але люди, приналежні народові, світові, країні.
Хто винний? Це вічне питання, на яке важко дати відповідь. Але ті, хто спричинився до цієї аварії на колись славнозвісній Чорнобильській атомній станції, самі відчувають на своїй совісті страшний тягар вини, відповідальності, смертей сотень людей. їхнє життя — це мука, посилювана з кожним новим днем. Це по їхню душу кожного дня вирушає боса Чорнобильська мадонна до саркофага:
Та щоранку ми бачимо,
Як вночі тут хтось босий ступа.
На пісочку неторканому
Якась боса жіноча стопа.
Начеб хто по душі моїй
Так таємно-непрошено ходить,
І це нас налякало —
Не по-людськи якось виходить.
Це по їхні душі іде Хрещатиком знетямлена жінка з лялькою у руках, Мадонна без дитини — страшне явище післячорнобильського часу:
Сахалися од тебе — що таке?
Бо ляльку ти з лахміття спеленала,
Бо молоко в тобі було гірке,
Бо всюди й скрізь дороги було мало?
Як можна спокутувати таку страшну вину? Перед ким її спокутувати, коли й досі у лікарнях лежать хворі, підкошені Чорнобилем діти? Коли сотні людей втратили домівку, життя своє, долю свою, коханих і близьких людей? Чи покаяння досить для покути? Чи на колінах треба було б стати цим людям, щоб народ пробачив їх? Та чи повернеш матері дитину, замість якої має тепер тільки неживу ляльку? Та чи повернеш старенькій її затишний світ, де вона могла пасти корову та пити чисте з травами молоко? Чи повернеш матері сина, якого соромиться вона тепер — він винний! — чи повернеш їй втрачену гордість її материнства?! Ось що має вона тепер замість гордості:
— Марія, Марія... Та Марія не та.
Та зродила Христа,
ця — антихриста!..
Як почула вона, то вся похолола,
і треба ж таке почуть від людей...
Світу не бачила вже довкола...
Куди її доля тепер заведе?..
Світ зруйновано, він втратив свій сенс, бо основою його була Мати з дитиною, горда Мати з усміхненим немовлям, а натомість маємо стражденну Чорнобильську мадонну серед апокаліпсису, на руках у якої мертва дитина... Страшнішого, здається, годі й вигадати, бо немає нічого страшнішого, не може бути.
Чи поет засуджує винуватців трагедії усього народу, та що там народу, цілого світу? Ні, це Мати-мадонна засуджує їх, залишаючись на знак протесту у чорнобильській зоні, тікаючи до неї попри заборони:
— Чого це Ви, бабо, з людьми не поїхали,
— Коли виселяли із зони село?
— А я серед тої проклятої віхоли
Взяла і зосталась — синам на зло!
Мати стає суддею на суді історії, бо вона має на це право:
Дивиться, дивиться в душу.
Вона палить очима до дна.
А я все дотерпіти мушу,
Бо в душі не душа, а вина...
...Крапля совісті є ще на денці?
Вона вірить і в краплю твою...
Коріння трагедії поет вбачає саме у моральній площині. Це багатолітнє «христопродавство», споживацьки-варварське ставлен¬ня до природи та її законів. І помста — це Чорнобильська мадонна. Уся поема Івана Драча — це крик болю знищеного покоління, вмираючого народу, який хоче жити, може жити. Але чи замисляться сини України, чи врятують свою Матір-Батьківщину? Що їм треба для цього? Та того, чого й досі не стає цим самим синам — почуття відповідальності. Відповідальності за кожен свій крок, кожен свій вчинок, навіть слово, думку, бо може принести колена наша помилка страшні наслідки, які уже не виправити, як не виправити чорнобильської катастрофи, як не оживити мертві простори навколо Прип'яті, не заповнити рибою заражені води річки, не зробити здоровими хворих дітей, не повернути їм батьків.
Схаменіться, люди, поки ви ще живі!
ІІІ ВАРІАНТ
Майже чверть віку минуло з того часу, як сталося те, чого ми й досі не можемо усвідомити до кінця. Страшна трагедія відбулася у чарівному поліському краї на північ від Києва, там, де спорудили Чорнобильську атомну електростанцію, найбільшу, наймогутнішу в світі. Але вибухнув «мирний атом», розніс смертоносну радіоактивну хмару по всій планеті.... Ця страшна трагедія знайшла широке відображення в творах української літератури, зокрема у поемі Івана Драча «Чорнобильська мадонна».
Поема Івана Драча — це багатоплановий твір, у ньому відображується вселенський характер трагедії, що торкнулася всього людства. У поемі поет ставить питання про моральний бік усього, що скоїлося, про ціну, наслідки трагедії, реальне усвідомлення яких дає йому право засуджувати винуватців трагедії.
У розділі «Роздуми під час відкритого Чорнобильського суду в закритій зоні...» поет, орієнтуючись на глибокі моральні традиції, наголошує, що всі злочини проти людства в усі часи й у всіх народів були завжди «іменними», за них відповідали, тоді як у наші дні:
В нас — Безіменність! Всіх вона поїсть
Та ще й закусить нами з іменами...
Чому ж на Чорнобильському суді пустує місце Пілата? Яка мораль суспільства, що ховає злочинця? Чому обвинувачених в аварії на ЧАЕС лише шість? Що це за відкритий суд у закритій зоні? Безліч таких «чому?». Хто за все відповість? Головний злочинець — то система, що породила «безіменність» — «сьома, де було їх шість». З обуренням звертається поет до представника влади від науки:
Все зекономив? Совість?! Честь?! Зумів
Забалагурити самі Верховні Вуха.
Іван Драч наголошує на тому, що ціна за трагедію дуже висока:
За безладу безмір, за кар'єри і премії,
Немов на війні, знову вихід один:
За мудрість всесвітню дурних академій
Платим безсмертям — життям молодим.
Увесь час виникає питання: чи можна було запобігти катастрофі? Це питання звучить риторично, воно примушує людство подумати про завтрашній день, заставляє кожного зазирнути в свою душу, розбудити свою совість, воно ніби є пересторогою. Поет наголошує, що це трагедія кожного, бо невідомо, чим вона може ще обернутися. Залишається тільки сподіватися, що ця трагедія чомусь навчила тих, хто був до неї причетний, що вони усвідомили свою провину перед людством, перед осиротілими батьками й дітьми, перед ненародженими людьми, перед людством, здоров'я якого вони поставили під загрозу, перед природою і Землею.
|
