жить стало веселей".
Йосип Сталін
... А онде під тином опухла дитина,
голоднеє мре...
Т. Шевченко
Вдумайтесь у ці рядки. Вони належать двом людям-антиподам. Геніальний Тарас Шевченко правдиво показав увесь трагізм життя українських селян за кріпацтва. На жаль, ці трагічні рядки стали пророчими й для нашої новітньої історії, коли в дні розквіту соціалізму в Україні запанував голод. Болісно ступати стежками пам'яті. Пухли старі і малі, вимирали роди і села. Кістлява рука смерті ні вдень, ні вночі не випускала своєї кривавої коси.
Тільки через багато років з'явилися твори, які відкрили нинішньому поколінню очі на страхітливі події голодомору 33-го, почали друкуватися архівні документи очевидців тих подій. Острах бере, коли читаєш рядки поезії М. Будленського «Весна».
Тепер усі знають, що голод планував ще з літа 1932 року. За кілька місяців увесь хліб у селян забрали. Згадує Г. І. Пасічник із села Галиці, що на Чернігівщині: «За весну 1933 року в нашому селі пройшли 4 хлібозаготівлі. Коли вже вкотре прийшли до нас у хату, мати, щоб урятувати залишки зерна, розсипала його на, печі, прикрила рядном і поклала нас, трьох дітей, зверху спати. Але коли в хату увірвалися, ми перелякались, злізли з печі, заховались, а зерно знайшли і забрали». А за підібраний у полі колосок розстрілювали або давали десятирічне ув'язнення.
Наприкінці зими 33-го року голод в Україні лютував. Люди в селах їли мишей, щурів, горобців, траву, борошно з кісток, кору дерев. За рік в Україні вимерло до 10 мільйонів. А навесні 33-го року почалося людоїдство. Відбулося 10 тисяч судів над людоїдами. Зі спогадів Є. І. Аврамович із Чернігова: «У 1933 році мене направили на практику в Ріпкінську лікарню. Завідуючий лікарнею наказав усім, хто звертався з проханням видати довідку про смерть родичів, писати в них. що смерть сталася від гострої серцевої недостатності. Кілька разів за такими довідками зверталася багатодітна мати. А одного разу міліціонер привів 18-річну дівчину і приніс усі довідки, що видавались її матері. З'ясувалося, що ця дівчина та її мати вбили і з'їли всіх молодших дітей. А потім збожеволіла від голоду дівчина вбила й матір. А коли її варила, «сусіди заявили в міліцію, що з хати чути запах вареного м'яса».
Про пекельні муки і страждання голодування відомо не так вже й багато. Про це писали, свідчили, згадували передовсім за кордоном. В Україні довгий час мовчали. Письменник із діаспори Василь Барка (США), який сам пережив голод і бачив на власні очі жахи канібалізму, відтворив цю народну трагедію в романі «Жовтий князь». Змогли ми прочитати цей роман тільки через ЗО років, бо його надрукували лише р 1961 році.
Світ побачив кінострічку «Голод-33», створену сценаристами С. Дяченком та Л. Танюком за мотивами твору В. Барки. На першому Всеукраїнському кінофестивалі, присвяченому пам'яті Івана Миколайчука, художній фільм О. Янчука «Голод-33» здобув головний приз.
Нехай же вічно горить свічка пам'яті в нашій Україні, що стала храмом скорботи за «невинно убієнними» її синами і дочками.
