І ВАРІАНТ
Іван Нечуй-Левицький — неперевершений майстер гумору, письменник, що створив в українській літературі цілий ряд яскравих літературних портретів, характерів, що стали потім алегоричним уособленням певних людських рис.
У своєму творі мені хочеться розглянути основні засоби творення гумористичних та сатиричних образів у творі «Кайдашева сім'я» Нечуя-Левицького.
Сміхова культура є важливим елементом українського селянського світу, який постає зі сторінок повісті. Джерелом комічного, як правило, є якась невідповідність, життєва суперечність, наприклад, між метою і засобами її досягнення, формою і змістом, діями і обставинами. Сміючись над чимось, ми немовби підносимося над визначеними суперечностями, долаємо їх. Отже, на сторінках повісті «Кайдашева сім'я» сміх — це виклик безглуздості обставин, які формують самі для себе герої твору, що ведуть домашню війну. Саме цей сміх дозволяє читачеві піднестися над дріб'язковістю подібних обставин, уникнути їх, очиститися від життєвої скверни.
Письменник використовує різноманітні засоби творення смішного. Прослідкуємо, наприклад, за розмовою-грою між братами Кайдашами, в якій вони обговорюють риси дівчат. Уся ця розмова побудована на контрастах, несумісності смаків та уявлень про красу: «Доладна, як писанка» — «ходить легенько, наче в ступі горох товче, а як говорить, то носом свистить»; «повновида, як повний місяць» — «гарна... мордою хоч пацюки бий»; «тоненька, як очеретина, гнучка станом, як тополя; личко маленьке і тоненьке, мов шовкова нитка; губи маленькі, як рутяний лист» — «лице, як тріска, стан, наче копистка, руки, як кочерги, сама, як дошка, а як іде, аж кістки торохтять». Дотепні словесні характеристики підкреслюють критичність погляду хлопців, вдалі поєднання порівнянь викликають сміх. Отже, ми спостерігаємо тут використання такого засобу творення комічного, як словесна характеристика, дотепний вислів.
Крім того, Нечуй-Левицький у змалюванні домашньої війни постійно вдається до змалювання комічних ситуацій, у яких невідповідність, контраст форми і змісту, дій та обставин просто вражаючі. Так, наприклад, дуже яскравою є сцена, у якій Мотря з Кайдашихою б'ються за мотовило. Взаємна ненависть цілком опановує жінками, позбавляючи їх здорового глузду: «Молодиці стояли бліді, як смерть, і від злості ледве дихали. Вони вже не мали сили самі покинути те мотовило...» Отже, форма поведінки героїнь абсолютно не відповідає змістові ситуації. Вони б'ються трохи не на смерть через річ, що не має ніякої життєвої цінності, не становить життєвої необхідності ні для одної з них. Але в цьому випадку мотовило стає просто приводом для сварки, оскільки обидві жінки мусять висловити свою зненависть одна до одної, вилити свої почуття. Так річ ніби відбирає у людини її людську сутність, перетворюючи її на щось неприємно низьке. Але свекруха і невістка б'ються, немов дві тигриці. Кайдаш хапає кочергу, щоб розборонити їх — сама по собі ця ситуація смішна, та суть її трагічна.
У повісті багато зображень бійок. Вони виникають з нічого, і це тільки підкреслює загальну абсурдність ситуації. Інколи комізм ситуації посилюється несподіваним стильовим змішанням, як, наприклад, в такому епізоді: «Не чорна хмара з синього моря наступала, то виступала Мотря з Карпом з-за своєї хати до тину. Не сиза хмара над дібровою вставала, то наближалася до тину стара вирлоока Кайдашиха, а за нею вибігла з хати Мелашка з Лавріном, а за ними повибігали діти...» У цьому уривку помічаємо поєднання урочисто-книжного стилю з розмовним, що надає епізоду особливого комічного забарвлення.
Абсурдність усього того, що відбувається у хаті Кайдашів, Іван Нечуй-Левицький кілька разів підкреслює різкою зміною стильових планів, і це формує в повісті ліричний струмінь. Так, коли після бійки з батьками Карпо виходить на ґанок, перед його очима розгортається картина прекрасної природи над Россю: свіжий перший сніг, білі гори, долини. Та він нічого не бачить, бо душа його «задерев'яніла од тієї страшної події, котру недавно вчинив». Саме такі контрасти і надають повісті «Кайдашева сім'я» особливої глибини, так само, як і та гірка іронія, яка є провідним пафосним струменем твору.
Може здатися дивним, але самі герої повісті практично ніколи не сміються. Вони залишаються дуже серйозними, навіть похмурими. Тільки інколи пробує жартувати Лаврін, а Мотря і Кайдашиха якщо і сміються, то хіба що зі злістю. Будучи учасниками дуже гострого родинно-побутового конфлікту, вони не бачать зсередини ситуації всієї її комічності, переживаючи її як трагедію. Отже, комічність існує у творі тільки для читача, але аж ніяк не для її героїв.
Спираючись на народні та літературні традиції сміхової культури, Іван Нечуй-Левицький створив справжній літературний шедевр, сповнений глибокого ліризму, іронії, гумору, сарказму, сатири.
ІІ ВАРІАНТ
Гумор і сатира — два способи зображення смішного в житті. Вони відрізняються характером висміювання. Якщо гумор доброзичливий і жартівливий, то сатира, як правило, викривальна й зла. І те, і друге мають своїм джерелом усну народну творчість: анекдоти, прислів'я, жартівливі оповідання й пісні. Літературні гумористичні і сатиричні твори читачі, мабуть, люблять найбільше, особливо якщо автор гармонійно поєднав правду життя з кращими фольклорними традиціями. Саме це вдалося І. Нечую-Левицькому в повісті «Кайдашева сім'я», яка вже друге сторіччя посідає почесне місце серед найпопулярніших творів української літератури.
«Кайдашеву сім'ю» не можна читати без посмішки. Вона виникає вже з перших сторінок, коли автор подає діалог Карпа і Лавріна. Комічним є контраст між характеристиками дівчат, які висловлюють парубки. Якщо для Лавріна дівчина «тиха, як ягниця», то для Карпа — «тиха, як телиця». Про красу дівчини молодший брат каже: «З маленького личка хоч води напийся, а сама пишна, як у саду вишня». Старший брат на це відповідає своє: «Та в неї лице, як тріска, стан, наче копистка...» Сміх викликають несподівані порівняння, взяті з українського фольклору і з реального сільського побуту. Комічними є також інші діалоги: Мотрі і Кайдашихи, Омелька і Марусі. Описуючи ті чи інші події, автор ніби сипле народними приказками й аналогіями. Горщик скавучить, «наче собака, що зав'язла в тину»; борщ бризкав здоровими бульками, наче старий дід гарчав; Кайдашиха про себе: «Оце заквітчалась сіном, як вівця реп'яхами»; Мотря — Кайдашисі: «Лучче лягайте на ліжко, та, про мене, беріть в руку бандуру, куріть люльку». Таких і подібних «перлів» у творі дуже багато.
Комічною є також поведінка героїв, викликана окремими рисами характеру. Ось Мотря лізе на чуже горище за яйцями. Лаврін прибрав драбину — і жінка повисла на стіні. В руці в неї була курка, а в пазусі — яйця, «дуже делікатний крам*. Смішним є початок бійки за мотовило. Надзвичайно веселою видається сцена, коли святково одягнена Кайдашиха падає з воза тощо.
Що ж це за сміх у повісті, гумористичний чи сатиричний? Якщо сатира — це гостре осміяння, глумління, то «Кайдашева сім'я» ніяк не може бути такою. Адже І. Нечуй-Левицький не глумиться з своїх героїв, навпаки жаліє їх. Відомо, що критики визначили комізм у повісті як «сміх крізь сльози». Справді, у творі зустрічаємо зворушливі сцени й описи, які викликають співчуття і до Марусі, і до Мотрі, і до Омелька, не кажучи вже про Лавріна й Мелашку — найбільш симпатичних персонажів.
Але говорити лише про гумор «Кайдашевої сім'ї» теж неправильно, бо він передбачає тільки доброзичливий жарт без різкого заперечення. Та хіба можна схвалювати те, що відбувається в родині? Адже комічні ситуації викликані егоїзмом, бездушністю, безкультур'ям героїв — рисами, яких слід позбутися, щоб життя стало спокійним і приємним.
Як бачимо, гумор і сатира у творі І. Нечуя-Левицького постійно переплітаються. Перший — набирає різкості й викривального характеру, а друга — стає добрішою, людянішою. Звідси і «сміх крізь сльози», — по-моєму, краще й не скажеш.
|
