Такою була Леся Українка, чиє поетичне слово хвилює нас і сьогодні. Талант письменниці багатогранний. Вона увійшла в літературу як велика поетеса-лірик, геніальний драматург, талановитий прозаїк, перекладач, блискучий літературний критик, невтомний збирач і дбайливий цінитель фольклорних скарбів.

У своїй творчості Леся Українка висвітлювала ідеали волі і правди, обрії кращого життя, здобувши імена: Дочка Прометея, співачка досвітніх огнів.

Поетеса навіки полюбила народні легенди, пісні, які за­писувала її мати. Леся збирала твори народної поезії, пам'ятала слова і мелодії багатьох українських пісень. З глибоких і яскравих вражень про рідний край, з джерел поліських повір'їв, легенд, звичаїв, пісень і народилася драма Лесі Українки "Лісова пісня".

У цей твір поетеса вклала "цвіт душі" і вилила зі свого серця "те, що не вмирає".

"Лісова пісня" вражає нас красою мрії, глибиною дум­ки, музикою мови. Вона відкриває нам чари Полісся у шу­мах і тінях лісових, у веселкових барвах квітів, у зітханні вітру, гомоні весняної ночі.

У драмі виступають два світи: світ природи та її міфологічних істот і світ реальний, з постатями звичайних людей. Основний конфлікт підпорядкований головній ідеї боротьби за гармонійне вільне життя, за високу мрію, за красу і вірність, боротьби проти буденщини і тупості, сірості і банальності.

Зародження і розквіт кохання сільського хлопця Лука-ша і лісової дівчини Мавки, їхня розлука, що призвела до трагічного кінця, — головне в сюжеті драми.

Ідея гармонії людини і природи втілена в образі Мавки, яка любить і береже природу, тонко відчуває музику. В ній чудово злилося духовне багатство і зовнішня краса, ніжність і доброта. Вона пробудилась в лісі, одягнена в яс­но-зелене вбрання, з розпущеними чорними косами. Вона виглядає дуже чарівною після свого пробудження. Мавкою всі захоплюються. Вона любить красу і виступає проти всього, що її руйнує, Лісова дівчина хоче великого кохання. Душа і мрії Мавки були світлими, як самоцвіти. Як і інші лісові істоти, дівчина волелюбна. Глибоке і са­мовіддане кохання до Лукаша — найкращий цвіт її душі. Заради коханого вона залишає ліс і йде між люди. Музич­ний дар співучої душі Лукаша виявляється і набуває особ­ливої сили в лісі, біля озера, коли він зустрічається з Мав­кою. На мій погляд, бідність, сіра буденщина вбивають у людині мрію, талант, любов. Доля — це Лукашева совість, яка чинить суд над його життям. Знехтувана Лукаше, Мавка іде до його хати і перетворюється на вербу з сухим листом та плакучим гіллям. Навіть заклята у вербі, дівчина продовжує жити в звуках сопілки, шелесті листу. І знову оживе Мавка в піснях, у грі сопілки Лукаша. Мавка вічно житиме в мелодії кохання.

Поетеса любила Волинь. А Мавка — породження во­линського лісу, його жива душа. І поетична драма сприй­мається як гімн гармонії людини й природи. Я думаю, не­даремно в останній ремарці змальовано картину весни і ре­алістичну картину замерзання Лукаша. Звернувшись до вічного, невичерпного джерела — фольклору рідного краю — Леся Українка сягнула верховин драматичного мистецт­ва, написавши драму-феєрію "Лісова пісня".