Епізод, описаний у творі, справді мав місце у житті Ко­цюбинського в 1908 році. Вкрай виснажений службою, гро­мадською роботою, знесилений хворобою, він мріяв про відпустку, відпочинок. Проте Коцюбинський бореться з тією втомою, бореться за внутрішній спокій, що дав би йому змогу поринути в улюблену справу — художню творчість. Втома відступає. Письменник починає активно вдивля­тися в природу. її краса, її неповторне обличчя захоплю­ють його, викликають цілу зливу позитивних емоцій. Со­нце, поле, птахи входять в душу художника неповторними фарбами трав, граціозними рухами і гармонійною музи­кою. Коцюбинський під кінець відпустки вже не почуває себе втомленим, самотнім. Він живе повнокровним внутрішнім життям і готовий ці свої переживання вилити на папір.

Коцюбинський переосмислив музичний термін і вклав у нього інший зміст, інтермеццо у Коцюбинського — це пе­рерва, час, коли герой набирається сил для нової праці і боротьби.

Ліричний герой твору, навіть відпочиваючи, не може забути про людей, відгородитися від них. Він глибоко лю бить природу, але людину — над усе. На початку твору атмосфера похмура. Ліричний герой, як і Коцюбинський, виснажений важкою працею, громадськими справами, бо­ротьбою, яку йому доводиться вести, щоб запобігти людсь­кому горю. 1 от він опиняється за містом, серед природи і вперше помічає: "Ах, як всього багато: неба, сонця, веселої зелені". У світі природи герой особливо любить сонце, яке висіває в його душу золотий засів — любов до життя, лю­дини, свободи. Сонце — традиційний образ волі, нового життя. Морок — символ гніту і насильства.

Сонце змінює не тільки настрій героя, воно просо­чується у глибину його серця, переповнює все його єство, надає якогось іншого смислу його буттю.

Новела "Intermezzo" — майже суцільний пейзаж. Здається, що письменник, чутливий до соціальних проблем суспільства, віддався чистому мистецтву? А може це не так, і в картині природи зашифрований ще якийсь зміст, ключем до розкодування якого і є ті незрозумілі "дійові особи"?

Як тільки ліричний герой залишає місто, відходять на другий план і його турботи. І на якийсь момент в його душі запановує рівновага: напруження вже трохи відійшло, але бадьорість, радість життя ще не повернулись. Ось як ця мить зображена у творі: "Як тільки бричка вкотилась на широкий зелений двір — закувала зозуля. Тоді я рап­том почув велику тишу". Ця тиша поступово починає заповнюватися голосами, зливається з "симфонією полів" і підсилює основну образну тему твору — наростаюче ма­жорне розгортання образу сонця.

Зіткнення образів "моя утома" і "сонце" становить яд­ро образного конфлікту новели. Поступове зникання утоми і проникнення в душу героя життєстверджуючого оп­тимістичного тепла. Але конфлікт тут нагадує більше конфлікт у музичному творі, коли протиставляються різні теми.

Показавши в образі ліричного героя "Intermezzo" люди­ну інтелігентну, очевидно, демократично настроєного мит­ця, письменник ставить проблему взаємозв'язку художни­ка і суспільства. Чи може митець втекти від проблем, які висуває життя, чи може він сховатись серед прекрасної природи?

Увесь духовний склад митця, його світогляд, моральна позиція, ідеали, незважаючи на особистий стан утоми і за­гальну суспільно-політичну атмосферу апатії, ведуть його знову до людей, до боротьби з людським горем.

Через весь твір простежується переплетення особистого і соціального.

Новела "Intermezzo" — високомистецький твір, який становить собою блискучий сплав поезії, музики і людсько­го горя. А ліричний герой новели втілює етичні якості кра­щих митців епохи.