І ВАРІАНТ
Драматична поема «Ярослав Мудрий» з'явилася друком на сторінках журналу «Українська література» в 1944 році, коли перед державою стояло основне завдання — відбудувати країну після страшних подій Великої Вітчизняної війни. У цей час радянські письменники багато уваги приділяли історичній темі, героїчним традиціям минулого. Із попередніх століть черпали вони досвід перемог і звершень, розв'язання проблем війни і миру. Твір І. Кочерги став не тільки актуальним, але й злободенним, оскільки автор утілив у ньому провідні ідеї законності, миру, чесної праці, засудив завойовництво і людське хижацтво.
Події, зображені у драматичній поемі, розгортаються в Київській Русі протягом 1030—1036 років, коли Ярослав, прозваний народом Мудрим, завершив війни з іншими князями, об'єднав Русь під своєю владною рукою, розбив завойовників-печенігів, подолав внутрішніх ворогів.
Твір пройнятий любов'ю до рідної землі, кожний герой драматичної поеми докладає всіх зусиль, аби покласти хоча б невеличкий камінець до підмурівка мирної держави, де панують «закон і благодать». Забуваючи про себе, князь турбується про державні інтереси, своє життя на вівтар миру кладе Микита, прагнучи захистити оплот країни — Ярослава Мудрого; гине Милуша. Патріотична ідея є провідною у творі І. Кочерги, і це не дивно, адже коли писався твір, увесь народ повстав на захист своєї землі, об'єднаний святим почуттям любові до неї.
Інше переконання письменника — це віра в необхідність сильної особистості, яка зможе мудро правити країною, збагачувати її. Саме таким був Ярослав Мудрий — воїн і культурний діяч, розумний учень Іларіона. Князь розуміє, що «мирний лад... не насадити кроткими руками», тому і змушений він сідати на коня й вести народ проти загарбників, утверджувати правду в житті. Є в Ярослава Мудрого особисті вороги — Микита, Журейко, яких князь колись образив, але їхня непримиренна образа на нього зникає, коли зростає небезпека нападу печенігів. Вони усвідомлюють: князь робить помилки, але кращого правителя, який життя свого не пошкодує для країни, їм не знайти, тому й стають вони на захист свого правителя.
Пошуки мудрості важкі, та без неї неможливо нести користь своїм підданим. Вагається князь, але обирає перш за все закон, бо тільки завдяки сильному закону можна утвердити благо.
Раніш закон, а потім благодать, —
говорить князь. Саме Ярослав Мудрий, як пам'ятаємо, подарував Русі перший збірник законів «Руська правда», яким довго користувалися навіть його нащадки.
Вірить письменник і в нездоланність свого народу, який є господарем на своїй землі. Таким чином І. Кочерга заперечив теорію норманського походження Руської держави, якою оперували фашистські загарбники, прагнучи довести своє законне право на наші :юмлі. Варяги зображені в драматичній поемі жадібними найманцями, які тільки знущаються над народом, коять лихо. Для князя, ображеного нападками дружини Інгігерди, вони лише «заброди Ісландії». Справжній власник земель Русі — руський народ, який власноруч будує свою країну, і його кров'ю у своїх жилах пишається князь:
...Найвищим благом кров я цю вважаю, То є з народом вірний мій зв'язок.
Мені не треба пишних тих казок,
Що предків нам шукають десь за морем,
Народ мій тут, на рідних цих просторах,
Від Києва до Ладоги живе.
Отже, драматична поема «Ярослав Мудрий» І. А. Кочерги підносила дух радянського народу, об'єднувала до відбудови країни після фашистської навали, утверджувала гордість за свій народ, його могутність і нездоланність.
ІІ ВАРІАНТ
... А ми, кому судилося ще жити,
Життя трудом повинні заслужити
І сили всі Вітчизні присвятить...
Саме таку настанову-заповіт дає в драматичній поемі «Ярослав Мудрий» своїм сучасникам Іван Антонович Кочерга — видатний український драматург і мужня та переконана у своїх поглядах на світ людина.
Письменник відчував внутрішню схильність до філософічності мислення у мистецтві, знову й знову здійснював нелегке сходження до пізнання сутноетей, уже не раз з'ясованих попередніми поколіннями. Він ішов складним шляхом пізнання сенсу буття, заглиблення в непрості істини епохи грандіозних зрушень у суспільному житті країни, у свідомості кожної людини. Його пошуки не завжди приносили безумовний успіх, але коли драматургу вдавалося знаходити ті гострі проблеми, які хвилювали сучасників, українська література збагачувалась новим твором.
У Івана Кочерги був м'який і вразливий характер, але тверда вдача. Він вірив у плідність своїх творчих пошуків і якщо міняв погляди, то внаслідок глибоких і тривожних роздумів над суттю проблем. Твори драматурга багаті на естетичну та філософську думку, сповідують незалежність мистецьких принципів та витримують випробування часом. їм притаманні напруга внутрішньої інтелектуальної дії, гострота й стрімкість сюжету, потяг до екстремально ускладнених ситуацій, які дозволяють виявити сутність різноманітних характерів. Сам Кочерга з цього приводу писав: «... для героя драматичного твору треба... створити найбільш несприятливі умови, обмежити його і в просторі, і в часі, бо лише тоді він найяскравіше розкриє свій характер...»
У літературі періоду Великої Вітчизняної війни чільне місце посідала історико-патріотична тема. У ті роки вже немолодий Іван Кочерга редагував в Уфі газету «Література і мистецтво», працював як майстер слова. Поруч з іншими п'єсами він створив у цей час п'ятиактівку «Чаша», дія якої розгортається навколо золотої чаші князя Ярослава, захопленої фашистами, — вперше наблизившись до теми ранньоукраїнського середньовіччя. А вже у 1944 році з'явилася друком визначна драматична поема «Ярослав Мудрий», де письменник звернувся до постаті давньокиївського князя, з діяльністю якого пов'язується уявлення про найвищий розквіт Київської Русі. Слід зауважити, що Іван Кочерга вперше у своїй творчості звернувся до образу реального діяча минулих віків і поклав в основу п'єси дійсні історичні події XI ст.
Основні проблеми, які висвітлив письменник у своєму творі, — історичне походження Русі, оборона Київської держави од нападів зовнішніх ворогів та внутрішніх міжусобиць, мирна творча праця — «благо основне», народ і видатна історична особа, — звичайно, не були новими в українській літературі, але драматург вчасно торкнувся їх і надав цим проблемам свіжого дихання, пов'язавши з настроєм людей під час Великої Вітчизняної війни. З далекої давнини Ярослав Мудрий і його оточення мовби подавали голоси, закликаючи любити Вітчизну і захищати її від нападників.
Автор чітко, яскраво відобразив у своєму творі типовий колорит прадавніх літ Русі. Талановито змалював він і видатного правителя. Ми наче бачимо могутню постать Ярослава з мечем у руках, у кольчузі, готового до смертельного бою «за нашу Русь, за наш державний Київ». Погляд його спрямовано вдалечінь, у майбутні віки. Навколо Ярослава — споруджені за його князювання білокам'яні храми, а поблизу них точиться битва русичів з ворогами. Яких 11 . і мі небезпек не нависало тоді над Руссю! І підступи зрадливих варягів, і орди незчисленних печенігів. Але Ярослав і його хоробріш мужньо билися з ворогом, і народ завжди благословляв князя ми ратні подвиги в ім'я рідної землі.
А глибока доцільність діянь Ярослава Мудрого визнається всіма, 3 уст князя ми чуємо філософські думки про сенс людського життя, яке Ярослав Мудрий розуміє як безупинне виборювання миру й щастя. Князь болісно визнає помилковість деяких своїх кроків на «шляху виборювання», та він розуміє, що джерело мудрості дасться людині нелегко: «Береться мудрість не із заповітів, а із шукань і помилок гірких». На мою думку, автор дещо ідеалізував князя у показі постійної турботи про народ і пишанні кровним зв'язком Із народом. У взаєминах видатної особи з народом бувають гострі зіткнення, наприклад, з киянами та новгородцями. Причиною цих незгод є конфлікти різних правових норм — централізованої та місцевої політичних влад. Але Ярослав тим і великий, що вмів здобути народну підтримку, злити воєдино поривання оборонити рідний край. Він, вірний історичним свідченням про нього, як про монументальну трагічну постать», незламний у головному — у захисті й розбудові Київської держави.
Розповідь про життя та діяльність Ярослава Мудрого, який постає перед нами хоч і суворим, але далекоглядним політиком, досвідченим державним діячем, автор навмисно обмежив рамками 1030—1036 років, коли великому князю вдалося приборкати міжусобні чвари на київських землях та відбити навалу печенігів, і він змінив меч вояка на плідну державно-культурну працю будівничого. Таким чином у своїй історичній драмі письменник майстерно втілив ідейний задум — прославити державний геній Ярослава Мудрого, оспівати священні почуття патріотизму русичів, їхню нелегку боротьбу за єдність Київської Русі, готовність грудьми стати за свою Вітчизну. Та провідна ідея поеми пов'язана не тільки з часом її писання, вона має універсальний — позачасовий характер. Цією ідеєю у визначенні самого автора є «нелегке і часом болісне шукання правди і мудрості життя разом з народом на користь Вітчизні». Такий шлях проходять і сам Ярослав, і монах-художник Микита, і каменяр Журейко, і інші персонажі цього густонаселеного твору.
ІІІ ВАРІАНТ
Багато українських письменників у своїх творах зверталися до історичного минулого України. І не дивно, адже історія нашої землі і була яскравою, бурхливою, і в той же час дуже сумною. Згадаймо, скільки разів іноземні загарбники намагалися прибрати до своїх рук чудесні українські землі. І кожного разу наші предки захищали Батьківщину від ворогів, проявляючи справжні патріотичні по¬чуття.
До теми історичного минулого нашої країни звернувся й Іван Кочерга у драматичній поемі «Ярослав Мудрий». Письменник змальовує сувору й героїчну добу, коли наші пращури боролися за єдність Київської Русі, за її мирний розвиток і процвітання.
У творі дуже вдало втілена ідея патріотизму. Усіх героїв поеми — Сильвестра, Анну та Єлизавету, Ярослава, Журейка, Свічкогаса, Микиту — поєднує безмірна, всеосяжна любов до Батьківщини.
Перша дійова особа, з якою ми зустрічаємося у творі, — це монах Сильвестр, що молить Бога про добробут Києва, його мешканців і захищає від Микити Ярослава — великого князя Київської Русі. Дбає про мир і злагоду рідної країни і Микита — син новгородського посадника Костянтина, скривдженого Ярославом. Вогонь помсти й ненависті палає в душі Микити, він живе прагненням помститися за батька та за весь Новгород. Саме з цією метою Микита прихо¬дить до Києва. Але згодом він залишає свій намір, бо бачить, що Ярослав прагне щастя для свого народу, намагається захистити і зміцнити Русь. Коли Микита повертається з далекої мандрівки, то гине у бою проти печенігів, захищаючи рідну країну.
Журейко, скривджений князем, бачить, як і Микита, наміри Ярослава. Та він не менше за князя любить Вітчизну. Журейко знає, що Ярослав потрібен Русі, тому викриває зраду варягів, а потім вдруге рятує Русь і Ярослава. Коли печеніги рушили на Київ, він мчить у Новгород і приводить полки на допомогу князю.
Палко любить свою країну і монах Свічкогас. Деякий час він мандрує з варягами і каже, що він сам варяг, але його душа постійно лине до Києва, на рідну землю, і Свічкогас робить висновок:
Ніде нема у світі тих щедрот,
Що я знайшов отут на батьківщині...
З теплотою думають про рідну Русь, про Київ Анна з Єлизаветою — дочки Ярослава. Анна журиться, що їй доведеться жити в Парижі — а там «доми холодні, вулиці брудні». Від туги за рідним Києвом помирає Єлизавета у Норвегії, але, ще перебуваючи у Києві, вона насолоджувалась його красою:
А Київ наш — зелений і прозорий!
Дніпро широкий... кучеряві гори,
Палати білі, бані золоті...
Де ще красу подібную знайти?
В образі мудрого Ярослава найбільше розкривається ідея патріотизму. Помисли, думки й діяння князя спрямовані на те, щоб возвеличити Київ, зміцнити княжу владу, захистити Русь від ворогів. Треба сказати, що постать Ярослава є суперечливою, бо він честолюбний, лукавий, скупий, лякливий, але в той же час йому притаманна любов до культури й освіти. Він купує книжки, будує храми. Князь — великодушна людина і відважний лицар, адже НІН не раз водив свої дружини у походи проти ворогів. Ярослав — гноблячий батько, але перш за все він великий державний діяч, який життя віддасть за свою державу. Заради кращого майбутнього рідної землі князь жертвує навіть рідними доньками, віддаючи їх за чужоземних принців. Так Ярослав прагнув зміцнити зв'язки з іншими державами. Все, що робить він, — задля своєї країни, задля її блага:
І, поки жив, стояти я клянусь
За руську правду і єдину Русь!
Таким чином, наші пращури дуже любили, поважали свою Вітчизну і пишалися нею. Цей патріотичний дух автор яскраво передав нам у своєму творі.
На жаль, зараз не кожен, хто живе в Україні, пишається нею, не кожен кинеться її захищати, якщо прийде лихо. І від цього на душі стає сумно.
ІV ВАРІАНТ
Іван Антонович Кочерга належить до тих небагатьох митців, які ставили собі за мету осягнути сенс людського буття, пізнати владу любові і смерті, пітьми і світла, обов'язку і права. Його творчий шлях — це шлях невтомних і нескінченних пошуків. Він, як сказав Максим Рильський, дивився на життя своїми очима. Все своє життя він чесно служив улюбленому мистецтву і своєму народові.
Саме любов до народу, до мистецтва, до життя і всього прекрасного, що є в ньому, надихнула великого драматурга на створення історичної драматичної поеми «Ярослав Мудрий». Цей твір було написано в 1944 році, коли Україна палала в огні Другої світової війни, коли рідний письменникові народ страждав, проливав кров і помирав. У ці тяжкі дні Іван Кочерга своєю поемою проголосив гімн миру, спокою на землі, засудив тих, хто був винний у тій жорстокій війні, тих, хто не зміг зберегти мир і загубив чимало душ.
У своїй поемі Іван Кочерга звеличує священні почуття патріотизму руських людей, їхню боротьбу за зміцнення єдності Київської держави, готовність грудьми стати на захист рідної землі. Письменник підносить проблему миру як найвищої людської цінності, запоруки процвітання держави. Він високо оцінює любов Ярослава Мудрого до рідної землі, його здатність особисте підпорядковувати інтересам усього народу. Ідею збереження миру як найвищої людської цінності Іван Антонович вкладає в уста князя:
Да буде мир! І Богом я клянусь,
Що кожного вразить моя сокира,
Хто збаламутить Київ наш і Русь,
Хто осквернить насильством справу миру.
У передмові до своєї поеми Іван Кочерга сам визначив ідею твору так: « В цілому ж ідею поеми можна визначити як нелегке і часом болісне шукання правди і мудрості життя разом з народом на користь Вітчизни, шукання, в якому Ярославу допомагають не тільки друзі, але й ті, хто, як Микита, повставали проти нього зі своєю особистою правдою, або ті, хто, як Журейко, були скривджені князем, але врятували його в біді, бо всіх їх єднала і примиряла любов до Вітчизни, до Києва, причаровувала приваблива особистість Ярослава».
Своєю поемою «Ярослав Мудрий» Іван Кочерга вчить нас любити свою історію, своє славне минуле, прищеплює нам благородні почуття патріотизму, гуманізму, гордості за велич і геній народу — творця історії і невмирущої культури. Його твір підносить ідею миру, возвеличує її, закликає до мирного щасливого життя, до порозу¬міння людей у всіх сферах їхнього життя, до закону і благодаті, до мудрості книг, до вічного і прекрасного, до збереження духовності.
Перед тим, як поставити останню крапку в своєму творі, я б хотіла згадати слова Сильвестра, який у п'єсі виступає символом нашої духовності, слова, що письменник вклав в уста цього героя, втіливши в них свою мрію про мир на рідній землі:
Благослови, Господь, державний Київ,
Що на горі над голубим Дніпром
Пильнує мир і всі труди людськії... |
