Не дивися так привітно,

Яблуневоцвітно.

Стогнуть зорі, як пшениця:

Буду я журиться.

Найвидатнішим явищем ранньої поезії Тичини була по­ява у 1918 році першої книжки "Сонячні кларнети". "Ніколи не забуду,— пригадував М.Бажан,— тієї безсонної ночі, коли мій друг приніс мені книжку з ясними соняшни­ками на обкладинці. Ми і читали, і п'яніли, і кричали з радості, насолоджуючись красою українського слова, яке з такою, нечуваною нами досі, музичністю грало, співало, бриніло, гриміло, лилося зі сторінок незабутньої тієї кни­ги... Для нас тоді над усім світом заколивалися сонячні кларнети..."

Так, то прийшла до читача дійсно сонячна книга, зі сторінок якої ми читаємо:

Подивилась ясно,— заспівали скрипки!—

Обняла востаннє,— у моїй душі.—

Ліс мовчав у смутку, в чорному акорді.

Заспівали скрипки у моїй душі

Тичина відзначався природженим талантом мислити музичними образами; йому притаманна здатність сприйма­ти звуки у барвах, а барви — у нотних рядах.

Знав я, знав: навіки,— промені, як вії!—

Більше не побачу,— сонячних очей.—

Буду вічно сам я, в чорному акорді —

Промені, як вії сонячних очей!

Сила поезії Тичини була, є й буде в тому, що її висока ідейність пройшла крізь розум, серце й волю поета, а тому важко провести грань між ним і його ліричним героєм. Ось поезія "Я стою на кручі..."

Я стою на кручі!—

За рікою дзвони:

Жду твоїх вітрил я —

Тінь там тоне, тінь там десь...

Випливають хмари —

Сум росте, мов колос:

Хмари хмарять хвилі —

Сумно, сам я, світлий сон...

Автор використовує повторення однорідних приголосних звуків (алітерація), що підсилюють сум:

Вірю яснозорно —

За рікою дзвони:

Сню волосожарно —

Тінь там тоне, тінь там десь...

Припливеш, приплинеш —

Сум росте, мов колос:

З піснею про сонце!—

Сумно, сам я, світлий сон...

Багато його віршів, у яких звучить гімн життю, весні, коханню, що оновлює і підносить душу людини, давно ста­ли улюбленими, особливо для молоді.