І. П. Котляревський увійшов в історію української літератури як засновник нової української літератури, що заклав фундамент літературної мови на народній основі, справу якого розвинув і утвердив великий Шевченко. «Енеїда» І. П. Котляревського — перший твір нової української літератури. Які ж історичні передумови її появи?
І. П. Котляревському судилося жити на межі двох століть — ХVІІІ і ХІХ, які були багаті на різні історичні події, що мали велике значення в розвитку української нації. Передусім зруйнування царицею Катериною ІІ Запорозької Січі, позбавлення влади гетьмана і скасування гетьманства, а це означало, що наставали часи підкорення України Росією, період колоніального підданства, приниження української нації, занепад української культури. У цей час у літературі триває розвиток барокової літератури, широкої популярності набуває бурлеск. А бурлескні жанри пов’язані з пародіюванням високої, урочистої тематики.
Особливо зручною для бурлескно-травестійного пародіювання виявилась Верґілієва «Енеїда». У літературі це і період розвитку української поезії, застосування народної мови в літературі. У 1775 року було зруйновано Запорозьку Січ. Козаки подались у мандри за Дунай, на Кубань.
Волелюбні козацькі мотиви відображені в поемі «Енеїда» — творі про українське життя другої половини ХVІІІ — першої половини ХІХ ст. Письменник жив у цей період, знав відношення простого люду до цих подій, усвідомлював необхідність протистояти імперській політиці, підняти патріотизм свого народу. Це змусило поета переодягти своїх героїв. Хоч і були герої під масками троянців, але ні грецькі імена героїв «Енеїди», ні те, що Січ названа Троєю, не ввело читачів в оману — всі розуміли, про що і про кого йдеться: Еней був парубок моторний І хлопець хоть куди козак… А розділи, де троянці співають запорозькі пісні, де згадується про Гетьманщину — це нагадування народові про його славне минуле і заклик його відновити.
Отже, треба розглядати «Енеїду» у двох ракурсах: у першому — реальні мандри запорозьких козаків після зруйнування Січі; у другому — канва сюжету Верґілія. І як бачимо, виходячи зі змісту, перший домінує над другим, що дозволяє зробити висновок про те, що герої «Енеїди» І. Котляревського — це типи національних характерів, а конкретніше — як запорозьких козаків: Так славнії полки козацькі Лубенський, Гадяцький, Полтавський В шапках, було, як мак, цвітуть. «Енеїда» І. П. Котляревського — твір просвітительського реалізму, бо він обстоював життя суспільства на засадах природної рівності, справедливості, а не на засадах переваги сильного. А слова-вимоги Юнони:
Нехай поселить тут свій рід.
Но тілько щоб латинське плем’я
Удержало на вічне врем’я
Імення, мову, віру, вид, звучать дуже актуально і нині. Тож перечитайте «Енеїду» Котляревського — цю перлину і перший паросток нової української літератури, вершину досягнень української поезії травестійно-бурлескного характеру, в якій знайдете багато цінного про життя, культуру, традиції минулого нашого народу.
|
