А ще - відомий громадський діяч, засновник радикальної партії, видавець газети "Народ”, дійсний член Петербурзької і Празької академій наук, почесний доктор Харківського університету.

Геній українського народу Іван Франко піднісся над століттями. Його "Вічного революціонера”, "Безмежне поле” співав волелюбний люд, а він… "а він, зігнутий, у благенькій одежині, з буханцем хліба під пахвою, йшов додому… і був похований у чужій сорочці, у чужому склепі…” Серед узгір’я, у долині, по обидва боки маленької річки розкинулося невеличке село Нагуєвичі - колиска дитинства поетового. А на пагорбі височіє кремезний дуб:

• А в бурі рев, як громи навесні
• Ламали твоїх велетнів корони,
• У твоїх верівках шукав я охорони.

Від цього велетня біжить шлях до села, до батькової кузні, в якій кувалися міць характеру й незламність духу Каменяра, криця й ніжність його поетичного голосу й слова. Як мудро сам народ наш у двох словах назвав творчість великого поета: "Франкова криниця”, тобто скільки не черпай з неї, а вона все одно лишається повною… Виховання його від самої колиски проходило в нужденній і строгій обстановці. Люба ненька співапа йому над колискою пісень - і про Ганнусю, і про Вінки … Іван Франко сам згадує про це у своєму вірші "Пісня і праця”, в якому ненька рідна весь час йому повторювала: "Синку, кріпися! Адже ми з тобою простого роду, тож тільки працею і можемо жити та існувати”.

І він працював. І все життя його - праця. Титанічна, самозречена, виснажлива. Заради нового життя, нового добра у світі і на рідній землі. От треба тільки розбити тверду скалу неправди і пробитись до світла, хоч би довелося вкрити кістками шлях до того омріяного життя. Могутнім акордом лунає та свята віра у Франкових "Каменярах”…

• Ø Нам би тої віри, тої впевненості, тої снаги у боротьбі…

Але людина, яка б вона сильна не була, не може жити самою боротьбою, самими громадськими інтересами. Трагізм особистого життя часто вплітається в терновий вінок життя народного. Є у Франка чудова річ - лірична драма "Зів’яле листя”. Прочитаєш її і задумаєшся: то хто Франко - поет боротьби чи поет-лірик, співець кохання?..

Поміж багатьох різнопланових і різножанрових творів Івана Франка виділяється лірична драма "Зів’яле листя” - збірка неповторних поетичних шедеврів, у якій ми відкриваємо багатий інтимний світ поета, його "незагоєні рани, невтішні болі, завмерле в серці кохання”. У центрі драми - невимовні страждання ліричного героя, оскільки кохання його безнадійне. Страждання і болісні роздуми, надії та розчарування, біль, трепетна ніжність і жаль за втраченим - ці глибинні почуття зраненої душі залишив нам поет у "жмутках” "Зів’ялого листя”.

Перший "жмуток” збірки - це веснянки, життєствердні мотиви "молодої любові”. Палка і незнищенна пристрасть звучить у віршах "Не знаю, що мене до тебе тягне”, "За що, красавице, я так тебе люблю”, "Як на вулиці зустрінеш”. Ліричний герой кохає і страждає, але не проклинає ту, яка завдає йому цих страждань, тому що без неї життя втрачає сенс:

Що мені без тебе щастя? Звук порожній і мана! Що мені без тебе горе? Щедра і йому ціна. Любовна лірика збірки "Зів’яле листя” вражає силою і глибиною почуття. Все, що є у нашій мові найніжнішого, все багатство почуттів б’ється та пульсує з кожного рядка "Зів’ялого листя”. Його любов - "блідая, горем п’яна, безнадійна”, його любов - це той, "найкращий спів, що в час вітхнення сниться”, а кохана - "дівчи-на-зірничка”, красу якої "…переллю в пісні, Вогонь очей - в дзвінкії хвилі мови, Коралі уст - у ритми голосні”. Полонять нас коштовні ліричні перлини другого "жмутку”: "Ой ти, дівчино, з горіха зерня”, "Червона калино, чого в музі гнешся?”, "Чого являєшся мені у сні?”. У віршах третього жмутку - відчай ліричного героя, який втомився жити. Він спустошений і надломлений, душа виснажена і мертва (”Вона умерла - ні, се я умер”).

Збірка "Зів’яле листя” - нев’янучий вінок пісень великого Каменяра, який поет сплів зі свого кохання, своїх потаємних поривів і мрій, своїх туги та болю.