«Живопис» – доволі гучно сказано. Я не вчилася малюванню в художній школі, просто мені це дуже подобається і досі (багато хто з моїх однолітків покинув це заняття за покликом серця, а не в якості предмета ще в початковій школі). Я не знаю всіх прийомів, що вживаються професіоналами навіть у таких загальнодоступних техніках малювання як аквареллю і простим олівцем. Можливо, хтось із художників подивиться на мої «творіння» і скаже, що вони нічого не варті (я маю на увазі не матеріальну цінність, а художню: може, що мені подобається і чим я так пишаюся суперечить усім законам зображувального мистецтва), мене це засмутить, але я не припиню малювати.
Я з дитинства люблю малювати. І в мене це непогано виходить. Я люблю малювати як пейзажі, так і комікси на форзацах зошитів (особливо не своїх, а тих, кому даний комікс адресовано), як портрети, так і просто абстракції. У мене збереглася серія малюнків чотирирічної давнини, присвячених (а скоріше створених завдяки) чемпіонату Європи з фігурного катання. Нічого особливого, просто гарні малюнки виконані олівцем. Але я в житті стільки не малювала за такий короткий період! Я менше ніж за тиждень, та що там, за кілька днів намалювала більше 25!
Ще до моїх здобутків можу занести три акварелі (тобто на великих акварельних аркушах). Вони навіть деякий час висли в нас у вітальні, але потім я сховала їх подалі від сонячного світла і пилу в теку. Я й зараз дивлюся на ці малюнки і дивуюся, як мені вдалося нічого не зіпсувати (акварель – примхлива речовина, нерідко особливості її взаємодії з папером можуть звести нанівець усю роботу: один необережний рух – і все пропало). Всі ці акварельні картинки мають однаковий сюжет: річка в степу. Правда типовий пейзаж для Донеччини? Коли мене питають, де я бачила таку річку, в якій місцевості, я відповідаю, що ніде. Просто одного разу на обкладинці зошита я побачила гарну фотографію: річка, луг і гори. Мені сподобалась простота велич цієї картини, і я втілила її в своїй роботі. Я іноді сама захоплююсь коли дивлюся на свою першу акварель: місцями фарба висохла нерівномірно, і це створило ефект світа й тіні, поєднання різних об’ємів, різні візуальні ефекти. Задоволена результатом, я вирішила намалювати ще одну картинку на цей сюжет. Та я спочатку була розчарована: чи натхнення не прийшло, чи просто я була не в гуморі… Роботу над нею я відклала. Потім, десь через півроку, я вирішила знову спробувати. Потримавши десь півгодини цю заготовку під струменем води (вода змила верхні зайві та пом’якшила насиченість нижніх шарів фарби), по ще вологому паперу я почала малювати знову… Зеленої, синьої і яскраво-жовтої фарби я не шкодувала. І не дарма. Малюнок вийшов просто сонячним, по-справжньому літнім: зелений луг, наче залитий сонцем, синє-синє небо і така ж синя річечка. Порівняно з першою аквареллю у другій нема таких дрібних деталей, гри тіні за допомогою фактури, зате є чудові весняно-літні кольори, що поєднуючись, створюють рельєф, і чудовий настрій.
З того часу в мене якось не було вільної хвилини для малювання. Просто якось не хотілося. Та нещодавно, натхнена вечірнім небом над річкою, я намалювала третю акварель. Я пам’ятаю, як я з гордістю демонструвала цей малюнок людині, що тямить в образотворчому мистецтві (бо професія – архітектор) цю картинку. Мої пояснення «Ой, тут мав би бути намальований кущ, але я про нього забула. Та це не головне. Ви гляньте, яке небо!» не могли не викликати доброзичливої посмішки. Я насправді коло річки хотіла намалювати кущ – терен або іншу рослину, але якось забулося. Чесно кажучи, без нього вийшло навіть краще, він був би зайвим. І про небо теж правда. Ніжнорожевий колір понад водою переходить поступово переходить в бузковий, потім у блакитний. Ця картинка витримана у м’яких та ніжних кольорах.
А ще я колись намалювала портрет улюбленої співачки Дайдо, самими лише олівцями. Працювала я над цим не один день. Мені весь час хотілося вдосконалити, домогтися максимальної схожості з оригіналом. Я вважаю, мені це вдалося. У всякому разі, мені подобається.
На черзі портрет Міхаеля Шумахера.