Цінність художнього твору визначається не широтою порушених проблем, не значущістю ідей, а тим, наскільки переконливе його художнє слово в постановці та розв’язанні вічних проблем людства: добра і зла, життя та смерті, мрії і дійсності.
Добро постійно бореться зі злом, та, на жаль, не завжди перемагає. Це ми бачимо й у повісті С. Васильченка «Талант». Молоді здібні учителі прагнуть одержати вищу освіту, щоб потім нести культуру на село, віддавати свій талант людям. Цьому перешкоджає і державна політика (не виділяються кошти на школу, тому вона така стара та розвалена, юнакам із простолюду майже неможливо пробитися в університет), і місцева влада в образі попа, урядника, земського начальника (їм потрібні не розумні й освічені селяни, а затуркані й покірні трудівники). Зло криється і в характерах окремих героїв.
Отець Василь, наприклад, замість бути духовним наставником, високоморальною людиною є жадібним, сварливим та ще й морально нестійким, бо, забувши про гріх, залицяється до чужих жінок. У кінці повісті ми бачимо, що саме через нього талановита хористка Тетяна наклала на себе руки. Піп відчуває свою провину. Уперше йому доводиться бути об’єктом осуду з боку всіх селян.
Таким чином добро і справедливість нагадують про себе. Учитель-оповідач і Андрій Маркович щиро вболівають за долю Тетяни, своєї колеги з сусідньої школи. Вони радіють її таланту, підтримують у важкі хвилини розпачу, не зраджують навіть після смерті, хоч платять за це дорогою ціною — позбавленням мрії про навчання в університеті. I тут виявляється їхня безмежна доброта, гідність, порядність — найвищі людські якості. Гострою постає в повісті проблема життя і смерті. Яким би важким, навіть жорстоким не здавалося життя, усе ж воно краще за смерть — у цьому переконує нас автор. I робить він це дуже майстерно, виписуючи алегоричні та символічні картини темної дощової ночі, осіннього падолисту, весняного грому. Назавжди запам’ятовується його поетична фраза: «Ой ви, дурненькі, заплакані вікна: сонце — буде, будуть дні радісні, ясні, будуть пісні, квіти, будуть радощі, сміхи... Будуть!..». У центрі повісті — проблема таланту. Що ж це?
За Васильченком — «Божа іскра», «дар Божий». Для людини це велика нагорода. Але й велика відповідальність. Адже талант можна продати, проміняти на славу. А можна віддати людям і одержати від них тепло та вдячність. Жорстока дійсність розбила благородні наміри та мрії Тетяни. Її талант виявився нікому не потрібним, і в неї не вистачило сили жити далі, добиватися мети. На жаль, дуже часто для людини талант обертається не щастям, а стражданням, і винні в цьому, перш за все, оточуючі, суспільство. Отже, у повісті «Талант» письменник переконливо, використовуючи всі засоби художньої майстерності, утверджує ідеали добра та справедливості, життєвого оптимізму, сили волі, кохання, любові до ближнього.
|
