І ВАРІАНТ
Одне слово, це був тріумф,
загальнонародне визнання,
довгожданий успіх...
Лесь Курбас
У кожній національній літературі є твори з особливим статусом, з особливим резонансом та популярністю. їх можна назвати справді легендарними. В українській літературі одним з таких творів є «Мина Мазайло» М. Куліша. Після своєї першої появи на сцені наприкінці 1928 року комедія стрімко набувала популярності, ставилася та передруковувалася. Проблеми твору, його художню специфіку активно обговорювали в пресі, вона стала предметом дискусії, діставши досить високу оцінку. Зокрема, М. Хвильовий назвав комедію «Мина Мазайло» «епохальним» для української літератури явищем. Остап Вишня говорив про п'єсу як про «надзвичайної краси річ». І, мені здається, визначальним струменем у п'єсі є категорія національного.
Ця категорія безпосередньо відображається в національному русі. А національний рух в Україні — це феномен, який вже протягом кількох століть становить проблему доскіпливого вивчення. Саме поняття «українське», «світ українського» часто перебуває скоріше на межах підсвідомості, ніж на усвідомленому рівні. Микола Куліш був одним з найяскравіших представників проукраїнського руху початку XX століття. Відчуття національного, розуміння своєї національної приналежності рано увійшли в свідомість письменника, реалізувалися у почуття національної гордості.
Стійкий інтерес до питань українського життя та розвитку української нації почав формуватися у Миколи Куліша під впливом української національної революції ще під час його перебування на військовій службі, у першій половині 1917 року. Посилився цей інтерес після повернення його з війська до рідного Дніпрового повіту, де драматург почав займатися вирішенням конкретних націотворчих питань, створивши один з осередків «Просвіти» й очоливши його. Однак пізніше письменник починає дещо критично ставитися до традиційних «просвітянських» ідей, оскільки бачив їхню обмеженість та ідеалістичність.
Своїми педагогічними, просвітницькими справами М. Куліш реально сприяв не тільки поширенню української культури на зем лях Таврії, а й зміні ставлення до української культури з боку таврійської громади, формуванню в неї українознавчих та українотворчих засад. Письменник переймався проблемами організації та розвитку національної школи, формування української культури, ментальності, національної самоповаги. Критеріями національного, на думку Куліша, є органічна відмінність, самобутність, неповторність фактичної і духовної наповненості певних явищ, він пов'язував проблему боротьби за українське зі зміною суспільної психології. Особливо ж турбував письменника стан українського слова, яке він вважав зневаженим, занехаяним. Він ставив за мету для української інтелігенції «перебороти зневажання з боку декого з селянства до вкраїнської мови». Для цього, як вважав письменник, українське начало повинне потужно входити в свідомість кожного громадянина, представників різних верств українського населення. Тому українська мова має стати основною державною мовою, стати мовою науки, мистецтва.
Мотив національного є наскрізним у драматургії Миколи Куліша. Він так писав з цього приводу: «Навіть в подальших своїх п'єсах я все одно буду відбивати і освітлювати національну проблему». Мотивом України об'єднані в один цикл всі п'єси письменника. З особливою ж ґрунтовністю його розроблено в творах «Народний Малахій», «Мина Мазайло», «Патетична соната».
Так, у п'єсі «Мина Мазайло» ми бачимо протистояння двох абсолютно відмінних життєвих позицій. Одну — здорову, національно живу, міцну — пропагує Мокій, син Мазайла. Другу — мертву, схоластичну, нав'язану ззовні — висловлює Мина Мазайло. І ми бачимо, що мовлення першого з героїв характеризується різноманітністю, внутрішньою красою, гармонійністю, показує вміння персонажа мислити логічно й грамотно, висловлювати свої думки відповідно до засобів батьківської рідної мови. І помічаємо, в цей же час, як відмова користуватися національною рідною мовою позбавляє іншого героя вміння адекватно реагувати на явища життя, позбавляє його можливості висловлюватися чітко та ясно. І зрозуміло, що герої перебувають на різних рівнях духовності, що один з них — збіднений і обікрадений жорстокою нівелюючою політикою, яка позбавляла людину її коренів.
Ось що говорить Мокій про свою рідну мову, насолоджуючись її глибиною і багатством: «Книжка з золотими берегами. Правда, прекрасно?.. А то іще можна сказати про матерію, що вона з берегами. Фартух дорогий — золоті береги... А то іще кажуть: миска з крутими берегами. Або пустився берега чоловік, по-руському — на проізвол судьби».
У протистоянні батька й сина ми можемо прозирати ту національну ситуацію, яка створилася в Україні на початку 20-х років, коли націотворчі рухи зустрічали опір реакційного міського населення, яке сприймало все українське як «селянське», відстале, не розуміючи трагізму втрати національних коренів. Саме в цей час українська культура отримала на короткий період можливості для свого розвитку, саме в цей час вона пережила тимчасове відродження, яке потім було розстріляне й задушене. Але навіть до запровадження офіційних санкцій українізація душилася зсередини відсталістю й ницістю отаких Мазайлів, що прагнули бути Мазєніними!
У різноманітних комічних ситуаціях, побудованих перш за все на суто філологічній грі слів, драматург розкриває дріб'язковість інтересів чиновництва, яке ставить проблему посади вище за проблеми цілої нації, проблеми своєї національної гідності і віддає перевагу цінностям тимчасовим. Саме тимчасовість інтересів Мини Мазайла розкриває фінал п'єси, в якому його за «опирання українізації» знімають з посади. Який удар для людини, що продала власні корені!
Микола Куліш був митцем і національним діячем з широким просвітницьким спектром ідей, митцем, який служив своїй нації.
ІІ ВАРІАНТ
Видатний драматург Микола Куліш вважав неможливим обходити у своїй творчості важливі проблеми будівництва української радянської культури, бо від їх розв'язання залежало майбутнє рідної держави. «Мина Мазайло» — одна з тих його п'єс, що розглядає проблему викриття національних збочень у свідомості людей, які живуть у новому суспільстві, стоять на порозі докорінних змін.
Задум п'єси письменник охарактеризував із цілковитою ясністю: «міщанство й українізація». Кулішу вдалося побачити політичні джерела та суспільну основу в найбанальніших побутових явищах. Своїм твором драматург прагнув донести до широких мас населення, як діють і відбиваються в побуті сучасного міщанства важливі тенденції суспільного життя країни. Основою сюжету є історія про службовця тресту «Донвугілля» Мину Мазайла, який вирішив змінити негарне українське прізвище на російське «благородне» — Мазєнін. Анекдотична ситуація, заснована на дуже типовій для двадцятих років події — зміні прізвища, — не перешкодила автору комедії серйозно та рішуче поставити проблему українізації, до проведення якої міщанство ставилося вкрай негативно. Українець за походженням, Мина повстає проти рідної мови та культури. Він цілком денаціоналізована людина та ненавидить свою приналежність до «другосортного» «малоросійського» народу. Змінивши прізвище, Мина хоче змити з себе пляму неповноцінності. що, здається, пригнічувала його протягом усього життя. Дискусія на цю тему перетворила хату сім'ї Мазайла на своєрідну залу засідань, де шляхом ідейних зіткнень вирішувалася доля української мови та культури для родини. У конфлікті беруть участь всі герої твору, завдяки чому в п'єсі змальовується набагато виразніше поділеність суспільства. Подібна суперечка — типове для того періоду явище, тому за затятою шовіністкою тьотею Мотею, за запеклим націоналістом дядьком Тарасом, за денаціоналізованим Миною та за закоханим в усе українське, проте пасивним Мокієм стояли значні народні сили. Мабуть, через те цю проблему Микола Куліш зобразив так тонко та гостро, настільки майстерно занурившись у психологію, що п'єса не втрачає актуальності і зараз, у вже незалежній Україні.
З різних причин багато людей категорично відмовляються сприймати українську мову як рідну, та навіть як державну не хочуть сприймати. Проте вони забувають, що свідомою національною переорієнтацією (а такими поширеними нині є русифікація, американізація, італінізація...) власноруч відрубують від стебла корені, втрачають зв'язок між поколіннями, тим самим принижуючи свій рід. А людина без роду — то вже не особистість, а звичайне створін¬ня. Людина без історії — то вже не громадянин.
П'єса «Мина Мазайло» навчає нас відстоювати свої вподобання та переконання, не боятися сказати вголос думку. Навіть зустрівшись із різними тьотями мотями, минами, ринами, не варто тихо погоджуватися з усім, ними сказаним. Треба вчитися не соромитися себе, передусім свого походження та родини, тільки тоді можна стверджувати, що нація заслуговує на світове визнання.
ІІІ ВАРІАНТ
У 20-ті роки минулого століття більшовицькі ідеологи виріши¬ли зробити «хід конем»: аби «замилити» очі українському народу, було оголошено про відродження української культури, про відміну переслідувань творів, написаних українською мовою, про її офіційний статус, тобто про процес українізації. Однак ця українізація «зверху» не означала серйозних намірів щодо відновлення повноправного функціонування української мови та формування національної свідомості. У великодержавній більшовицькій ідеології не було місця для національної самосвідомості українського народу. З якою ж метою це було зроблено? Щоб прикрити процес русифікації, що реально тривав в Україні? Чи, може, щоб виявити національно свідомих громадян і застосувати до них певних заходів?
Чому так часто кажуть про український націоналізм? Чи не є він породженням російського шовінізму, який в історії України займає неабияке місце? За роки тотальної русифікації пересічний українець-міщанин загубив почуття приналежності до своєї нації, потребу користуватися рідною мовою. Типовим представником такого міщанина-безбатченка є Мина Мазайло — головний герой однойменної комедії Миколи Куліша.
Як тягар і сором носить своє прізвище герой п'єси. Скільки сорому, прикростей завдало йому те, що його прізвище звучить надто по-українськи: «Ще малим, як оддав батько в город до школи, першого ж дня на регіт взяли! Мазайло! Жодна гімназистка не хотіла гуляти — Мазайло! За репетитора не брали — Мазайло! На службу не приймали — Мазайло!..» На жаль, у цій тираді закладена гірка правда довготривалої зневаги до всього українського, національного. Саме тому українізацію 20-х років Мина Мазайло розцінює по-своєму: «Це спосіб зробити з мене провінціала, другосортного службовця і не давати мені ходу на вищі посади». Через усі ці причини герой вирішує змінити своє прізвище, а також знайти собі вчительку, яка б навчила його правильно говорити «по-руському». Зазнавши зневаги до себе як до носія українського прізвища, Мина сам ставиться вороже до всього українського: «Ще як я підходив до загсу — думалось: а що як там сидить не службовець, а українець? Почує, що міняю, так би мовити, його українське — і заноровиться. На зло тобі заноровиться.».
Багато фраз із п'єси Миколи Куліша стали крилатими, в них відображено ставлення пересічних міщан до українізації, до всього українського як до другорядного, наприклад: «Ви серйозно, чи по-украінскі?», «Краще бути ізнасілованной, нєжелі украінізірованной!» У творі показано і справжніх українців, що не забули своїх коренів: це син Мини Мокій, що захоплюється рідною мовою і прагне відтворити повну форму родового прізвища Мазайло-Квач, дядько Тарас, який з обуренням ставиться до шовіністичної політики в Україні.
Саме через ставлення до українізації героїв п'єси Микола Куліш розкрив справжню її суть. |
