П’єса О. Коломійця «Дикий Ангел» із тих, що завдяки художній майстерності і новаторству цікавить уже не одне покоління. Адже йдеться про найдорожче — сім’ю, батьків і дітей, працю, честь роду і його совість, спадкоємність поколінь. І справа не лише у виборі теми (бо чи не вперше в українській літературі йдеться про щасливу родину), порушенні актуальних проблем, а в тому, як це робиться. Отже, спочатку про майстерність автора п’єси «Дикий Ангел». Вона полягає, по-перше, в тому, що драматурга можна назвати новатором із повним правом. Ось як про це сказав побратим О. Коломійця Микола За-рудний: «Його пошуки нових форм, архітектоніки твору завжди позначені винахідливістю й оригінальністю. …Олексій Коломієць — новатор. Він традиційний лише в одному — безмежній любові до свого народу і театру». По-друге, письменник ґрунтовно досліджує проблему взаємин батьків і дітей, батьківської відповідальності за виховання дітей, єдності особистого і громадського. Сюжет розвивається трьома напруженими лініями (Платон—Павлик, Платон—Федір, Платон—Петро), і до самого кінця автор тримає читача в невідомості. Конфлікти загострені до краю, бо головний герой — максималіст за своїми переконаннями. Сини в нього працюють із трьох років у майстерні; ставши дорослими, намагаються чесною працею заробити гроші, щоб підтримати добробут сім’ї. Усі кошти здаються батькові й ним розподіляються. Покарання за відступ від батьківської науки теж на межі крайнощів: вигнання з дому, звільнення з посади, втрата всього здобутого й нажитого. Діалоги в п’єсі короткі та жваві, часто сповнені іронічного підтексту (згадаймо розмову між журналістом Клоковим та Ангелом, Крячком та Платоном Микитовичем). У п’єсі багато пісень, і особливу композиційну, об’єднуючу роль тут грає пісня про тата, яку весь час із зворушенням згадують і співають діти Ангела, невістки. Художник Віля співає пісню, в якій, на перший погляд, бракує логіки; насправді ж вона сповнена глибокого афористичного змісту, що стосується все тієї ж проблеми батьків і дітей: діти часто повторюють помилки батьків. Мова персонажів глибоко індивідуалізована. Просторічна лексика відтворює реальні картини побуту. Багата п’єса на фразеологізми, які влучно характеризують її героїв. Ось Крячко звалює провину за погане виховання свого сина на міліцію і говорить, що та ходить — «руки в кишені», а треба б хуліганам «дати по макітрі». Коли Платон каже, що це через його власний недогляд син буде вулиці підмітати, то Крячко питає: «З якого це ти боку заїжджаєш?», «Не туди вернеш». Ангел вирішує прилучити Павликові гроші, зароблені ним із дружиною на Півночі тяжкою працею, до загальної сімейної каси, мати ж заперечує, що молодята, мовляв, «лише в пір’ячко вбиваються», їм самим потрібні кошти. Крячко на товариському суді збирається «вилити душу» щодо захопленого Ангелом пустиря під город. І прикладів таких влучних, точних висловів можна навести багато. Щоб показати ознаки нового покоління, автор вводить у мову персонажів молодіжний сленг: «ловити кайф», «шишка», «пас», «назюзюкав-ся», «пляшка чорнил». Але здебільшого ми бачимо в п’єсі талановиту, вдумливу, інтелектуальну та романтичну молодь. Ось, наприклад, Віля не пише картини на будь-які теми. Він виношує в собі задум, перепускає його через розум і душу: «Шукачі женьшеню довго, дуже довго ходять тайгою, поки знаходять заповітний корінь. Отак і я серед людської тайги шукаю того, хто засвітиться в мені… засвітиться — того й пишу». Глибокий підтекст містять і такі вислови героїв п’єси, як «сімейна монархія», «заскочила блискавка і в нашу фортецю», в’їдливий сусід — це як «задавнена хвороба». Ус я п’єса пронизана тонким гумором та іронією. Так, запам’ятовуються іронічно-насмішкуваті репліки Тані, гострого язичка якої побоюються всі — від бешкетника-сусіда Ванька до фотокореспондента Клокова. Дівчина як загальна улюблениця дозволяє собі покепкувати навіть із батька. Підсумовуючи, треба сказати, що п’єса «Дикий Ангел» — нове слово в нашій літературі. На мою думку, твір є тим самим пам’ятником «добрій людині», про який мріяв О. П. Довженко.
|
