Більш як століття відділяє нас від часу написання І.
Нечуєм-Левицьким
повісті «Кайдашева сім’я», але життя героїв, їхні вчинки й поведінка
хвилюють
нас і зараз. У чому ж секрет такого довголіття літературного твору? Мені
здається, у художній майстерності автора, І. Нечуй-Левицький не бере
предметом
дослідження якихось визначних, незвичайних подій, не кидає своїх героїв у
вир
випробувань, він показує буденне сімейне життя, день за днем, рік за
роком. І
відзначає, що далеко не всі можуть пройти випробування часом та
«сімейними
війнами» та зберегти при цьому гідність, поетичну душу.
І. С. Нечуй-Левицький високо цінував народну творчість і щоразу
звертався
до її невичерпних джерел, мова повісті «Кайдашева сім’я» рясно пересипана, мов перлинами, народними
афоризмами, приказками, дотепами, словами пісень. Щоправда, ці народні
вислови
дуже часто бувають «із перцем» (наприклад : «Хоч між дровами, аби з
чорними
бровами», «В мене свекруха – люта змія : ходить по хаті, полум’ям на мене дише, а з носа гонить дим
кужелем»).
А використання фольклору надало твору неповторного національного
колориту, сприяло його виразності й глибшому розкриттю психології
героїв.
Мова повісті «Кайдашева сім’я» багата на порівняння, що служить,
поряд з
іншими художніми засобами, успішній реалізації ідеї.
У повісті використані гіперболи: Мелашка «виплакала всі сльози,
що
зібрались за жнива, і полила ними материн садок». На кожній сторінці
твору можна
зустріти багато інших тропів і лексичних засобів: епітетів («під її
солодкими
словами ховається гіркий полин»), метафор («в хаті гризла Мелашку
свекруха»),
синонімів (вони разом верещали, ґвалтували, лаялись»).
Високу майстерність виявив письменник у використанні діалогів, це
надало
твору напруженого, динамічного й навіть драматичного
звучання.
Варте особливої уваги застосування автором у повісті різних
засобів
гумору й сатири, це комічні ситуації та діалоги тощо.
А чого варта та сцена, коли «не чорна хмара з синього моря
наступала – то
виступала Мотря з Карпом з-за своєї хати до тину. Не сиза хмара над
дібровою
вставала – то наближалась до тину стара видроока Кайдашиха…».
Використаний тут з
одного боку прийом паралелізму, заперечного порівняння, а з другого боку
–
урочистий «батальний» тон дляопису нікчемної сварки створюють
неперевершену
комічну картину, хоч і з відтінком суму.
Отож очевидна велика художня майстерність І. Нечуя-Левицького у
використанні всіх художніх засобів, у вираженні авторської позиції –
людина не
повинна втрачати самоповаги за будь-яких обставин і разом із тим
поважати право
інших на власну гідність. Недаремно І. Франко відносив повість
«Кайдашева
сім’я» «до найкращих оздоб
українського письменства». |