Бiльше нiж столiття вiддiляє нас вiд часу написання I. Нечуєм-Ле-вицьким повiстi «Кайдашева сiм’я», але життя героїв, їхнi вчинки i поведiнка хвилюють нас i зараз. У чому ж секрет такого довголiття лiтературного твору? Менi здається, найперше, у художнiй майстерностi автора.
I. Нечуй-Левицький не бере предметом дослiдження якихось визначних, незвичайних подiй, не кидає своїх героїв у вир випробувань. Вiн показує буденне сiмейне життя, день за днем, рiк за роком. I вiдзначає, що не всi можуть пройти випробування часом та «сiмейними вiйнами» i зберегти при цьому гiднiсть, поетичну душу. I. С. Нечуй-Левицький високо цiнував народну творчiсть i щоразу звертався до її невичерпних джерел.
Мова повiстi «Кайдашева сiм’я» рясно пересипана, мов перлами, народними афоризмами, приказками, дотепами, пiснями. Правда, цi народнi вислови дуже часто бувають «з перцем». Старий Кайдаш говорить до Карпа: «В гуртi каша їсться, а гуща дiтей не розгонить». «Хоч мiж дровами, аби з чорними бровами»,— вiдповiдає Лаврiн матерi на питання про одруження. Кайдашиха «розпустила на всю хату мед своїм язиком», висловлюючи побажання Мелашцi: «Будь же, дочко, здорова, як риба, гожа, як рожа, весела, як весна, робоча, як бджола, а багата, як свята земля!» А сама при цьому думала: «Довго прийдеться менi вчити цю Мелашку… Коли б хоч не була така сатана, як Мотря». Цим автор пiдкреслює таку рису Кайдашихи, як облесливiсть та лицемiрство.
Щоб розважити i заспокоїти Мелашку, Балашиха говорить: «Дiвка, як верба: де посади, то прийметься»,— хоч сама iз сумом вiдзначає: «У нас була, як рожа цвiла, а тепер така стала, як квiтка в’яла». Словами казки розповiдає Мотря батькам про свекруху: «В мене свекруха — люта змiя: ходить по хатi, полум’ям на мене дише, а з носа гонить дим кужелем». Забобоннiсть селян, їхню темноту i неуцтво I. Нечуй-Левицький показує особливо через епiзод замовляння знахаркою бабою Палажкою хвороби Кайдаша: «Пом’яни, господи, раба божого Омелька та тi книжки, що в церквi читають: єрмолой, бермолой, савтирю i ще тую, що телятиною обшита… Хрест на менi, хрест на спинi, уся в хрестах, як овечка в реп’яках…»
Отже, використання фольклору надало творовi I. Нечуя-Левицького неповторного нацiонального колориту, сприяло його виразностi i бiльш глибокому розкриттю психологiї героїв. Мова повiстi «Кайдашева сiм’я» багата на порiвняння, що служить, разом з iншими художнiми засобами, успiшнiй реалiзацiї iдеї. Наприклад, автор так говорить про Кайдаша, пiдкреслюючи його згубну пристрасть: «…Червоний перець у горiлцi дражнив його, наче цяцька малу дитину». Кайдашиха «стояла над душею в Мотрi, наче осавула на панщинi». Мотря «телiпалася на стiнi, наче павук на павутиннi». Мелаш-ка «затрiпала рученятами, неначе пташка крилами». У повiстi використанi гiперболи. Мелашка «виплакала всi сльози, що зiбрались за всi жнива, i полила ними материн садок».
На кожнiй сторiнцi твору можна зустрiти багато й iнших тропiв та лексичних засобiв: епiтетiв («пiд її солодкими словами ховається гiркий полин»), метафор (горщик завищав, застогнав, «в хатi гризла Мелашку свекруха»), синонiмiв («вони разом верещали, гвалтували, лаялись», свекруха з невiсткою пищали, гавкали, сичали, репетували, кляли, наробили галасу). Високу майстернiсть виявив письменник у використаннi дiалогiв. Це надало творовi напруженого, динамiчного i навiть драматичного звучання. Варте особливої уваги застосування автором у повiстi рiзних засобiв гумору та сатири. Це комiчнi ситуацiї (Мотря з яйцями на драбинi, помилкове залицяння ченця до баби Палажки та iншi), комiчнi дiалоги (як Лаврiн з Карпом собi наречених вибирали). З такого, наприклад, дiалогу вимальовуються характери братiв: суворий, неговiркий, перебiрливий у Карпа i лагiдний, жартiвливий, поетичний у Лаврiна.
А чого варта та сцена, коли «не чорна хмара з синього моря наступала, то виступала Мотря з Карпом з-за своєї хати до тину. Не сиза хмара над дiбровою вставала, то наближалась до тину стара видроока Кайдашиха…». Використаний тут з одного боку прийом паралелiзму, заперечного порiвняння, а з іншого — урочистий «батальний» тон для опису нiкчемної сварки створюють неперевершену комiчну картину, хоч i з вiдтiнком суму.
То ж очевидна велика художня майстернiсть I. Нечуя-Левицького у використаннi всiх художнiх засобiв мови, у вираженнi авторської позицiї — людина не повинна втрачати самоповаги за будь-яких обставин i разом з тим поважати право iнших на власну гiднiсть. Недаремно I. Франко вiдносив повiсть «Кайдашева сiм’я» «до найкращих оздоб українського письменства». |
