Історія розвитку кінематографії одночасно і зовсім коротка в масштабах всесвітньої історії, і досить довга у порівнянні з людським життям. Уже відшуміло XX століття, яке принесло нам так звані «живі картини», яке прикувало мільйони людей Землі до великих полотен кінотеатрів та невеличких «блакитних» екранів телевізорів. Глядачі співпереживали стражданням екранних героїв, раділи разом з ними, плакали й сміялися. З часу появи перших кінострічок пройшло багато часу, німе чорно-біле кіно змінилося кольоровим звуковим, стереокіно, відеофільмами. Але глядачі все так же захоплено дивляться і старі фільми, і нові стрічки, чекаючи зустрічей з улюбленими кіноартистами.
Ми вже змалечку звикаємо до цього надзвичайно цікавого й чарівного мистецтва — мистецтва кіно. Спочатку ми дивимося дитячі фільми, потім разом з батьками знайомимося з найкращими шедеврами світової кінематографії. Не сумніваюся, що кожен сучасний українець може назвати найвідоміших російських та зарубіжних режисерів та акторів, таких, як Кончаловський, Тарковський, Бессон, Тарантіні та інших. Але чому ж український глядач не згадує перш за все українських режисерів, українське кіно? Адже воно теж варте нашої уваги. Це кіно — перлина нашої національної культури, вияв нашої національної ментальності, вміння відтворити красу свого живого життя у кінематографі.
Починалося українське кіно з шедеврів Олександра Довженка — відомого українського письменника, сценариста і режисера, творця перших наших національних кіношедеврів. У своїх стрічках творцеві вдалося відтворити прекрасні порухи людської душі, боріння людини за місце у світі, красу творчої праці і почуттів. Одеська кіностудія, на якій працював О. Довженко, гідно продовжила роботу відомого всьому світові митця, роботи якого стали тепер надбанням нашої кіноскарбниці.
Українське кіно зачаровує глядача своєрідним вмінням поєднати у кінострічці красу української природи з урбаністичними пейзажами, історичні сюжети із сучасними, сатиричні історії з глибоко ліричними картинами. Слід згадати відомі всім екранізації класичних творів «Ніч перед Різдвом», «Тіні забутих предків», «Роксолана», «Вогнем і мечем», «Переяславська рада», цікавий іронічний і легкий фільм «Максим Перепелиця» та інші. Вони ніколи не застаріють для глядача, оскільки є дійсно мистецькими шедеврами не тільки української, а й світової кінематографії.
Але я хочу поділитися своїми враженнями від усіма улюбленого фільму «За двома зайцями», знятого за однойменною драмою М. Старицького. І нехай цей фільм не новий, і над ситуаціями, в які потрапляли його герої, сміялися ще наші батьки, ми все одно із задоволенням дивимося його, оскільки цей фільм стоїть на набагато вищому рівні, ніж велика кількість сучасних «мильних опер» — серіалів із нудним і безбарвним сюжетом, «мертвою» грою акторів.
Цей фільм, такий легкий і смішний, насправді являє собою водевільне розкриття досить глибокої життєвої ситуації, пов'язаної із людською підступністю, бажанням скористатися чужою довірливістю, бажанням збагатитися за чужий рахунок, із зрадою, і, навпаки, справжніми людськими почуттями, їх щирістю, правдивістю, красою. Головний герой фільму Свирид Петрович Голохвастов — це гіперболізоване втілення всіх характерів юнаків-жевжиків, для яких вдале одруження стало єдиним способом реалізуватися й закріпитися в соціальному житті, покращити своє становище. Для таких людей праця не є сенсом існування, вони, наче безтурботні метелики, літають життям, не помічаючи, що руйнують при цьому людські душі. Так і Свирид Петрович прагне одружитися з негарною і дурнуватою Пронею Прокопівною, щоб жити безбідно. Дівчина, незвикла до чоловічої уваги, відразу ж тане, не розуміючи, що Голохвастов зовсім не любить її. Здається, що ситуація розвивається за планом Свирида Петровича, однак саме в цей момент жевжик зустрічає Галю — втілення краси й цноти, справжню мрію кожного чоловіка. Голохвастов закохується і розривається надвоє: він має одружитися з Пронею з розрахунку і хоче бути з Галею через кохання. Дійсно, Свирид Петрович погнався за двома зайцями, та жодного не спіймав, оскільки брехня завжди виходить на світ Божий, ніколи вона не залишається непокараною. Саме в день весілля інтриги Голохвастова, чи як називає його батько Проні «Голохвостого», розкриваються, і він з ганьбою мусить залишити Київ. Фінальна сцена фільму просто блискуча: Свирид відступає, осміяний усіма оточуючими, Проня Прокопівна плаче і лається (вона зовсім не варта жалощів, бо сама досить жорстока до своїх близьких, байдужа до них), а Галя зі своїм коханим гордо спостерігають за цим — саме вони є у фільмі втіленням позитивних рис.
Фільм, знятий кілька десятиліть тому, славиться блискучою грою прекрасних українських акторів, майстерно знятими сценами, прекрасними лінгвістичними каламбурами, які роблять образність кі нотвору ще більш яскравою. Глядач, неначе зачарований, протягом усього фільму не може відірватися від екрана, а потім неодноразово в різних життєвих ситуаціях згадує жарти з фільму, наприклад: «А то шкварчала ваша папіроска», «Химка — туди, Химка — сюди», «Га? — Та не гавкай» та інші, які викликають сміх, вчать з гумором дивитися на життя, бачити в ньому веселе й смішне. Залишається тільки сказати, що фільм «За двома зайцями», цей шедевр нашого кіномистецтва, викликає гордість кожного українця, оскільки знятий він за твором нашого відомого письменника, оскільки він втілює основні риси нашої ментальності: вміння посміятися над собою, вміння бути вищим за життєві обставини, зберігати, як Галя, свою людську гідність.