Кожному з нас дорогу в цей світ дала найдорожча людина. Хто що-дня проводжає нас до школи, зігріваючи нашу путь ласкавим поглядом? Хто переживає за наші успіхи й поразки більше, ніж за свої? Хто любить нас не за досягнення й результати, а за те, що ми є? Мама.
Найніжніше в світі слово. Найрідніша в світі людина. До теми материнства звертались чи не всі письменники і поети різних часів і народів. Загадка материнської любові притягує до себе все нових і нових митців. «Сива ластівка», «чаєчка-небога», «моя босонога Ярославна», «мамо-го-лубка» — перелік поетичних образів матері нескінченний. Мені надзвичайно подобається «Пісня про рушник» Андрія Малишка. Слухаю її, і в уяві постають невтомні руки матері-трудівниці, яка завжди пильнує своїх діточок, і її безсонні ночі, і цілоденна праця. Визнанням ролі матері в житті людському, справжньою сповіддю і подякою звучать рядки вірша В. Підпалого «Матері»:
Ти все дала
й нічого не взяла:
ні крихти хліба,
ні спасибі навіть.
Все те, що мав, і те, що в мене є,
що від людей, що від землі святої,
що радістю в рядок моїх встає,
передане в моє життя тобою...
Кажуть, що матерів не вибирають. Та коли б і трапилась така фантастична нагода, з-поміж тисяч найкращих матусь кожен вибрав би для себе свою єдину, рідну, неповторну. І ми повинні бути свідомими того, що несемо відповідальність в майбутньому за своїх матерів. Аби не сивіли вони завчасно від горя, не залягали на рідному обличчі зморшки печалі й гіркоти, а якомога частіше сяяла лагідна, щаслива посмішка.
|
