Тихо вкриває землю вечір, його тепла ковдра лягає на моє ліжко, відділяючи мене від турбот згасаючого дня. Знаю, що заплющу зараз очі — і пам'ять подарує диво: загойдається наді мною колискова пісня, виринувши з найпотаємніших куточків душі, і неначе поверне мене у безтурботне дитинства.
Голуби — голубочки, Несіть щастя синочку! -,
чую я молодий матусин голос, який з того часу майже не змінився. Вірю, що саме так і буде: і щастя, і здоров'я, і радість щоденна не облише, якщо цього побажала мені мама. її слово має магічну силу, бо недарма у народі говорять: «Материнська молитва із дна моря виймає». Дитина тільки народилася, а мамині слова сповивають її найсвятішою ніжністю: «Крихітко моя ріднесенька, хай світлим та щасливим буде твоє життя, легкою доля!» І вливаються ці слова у кожну клітиночку, перетворюючись у духовний оберіг. З першої хвилини мого життя слово нені надавало наснагу і захищало від злих сил, лікувало і повертало радість після невдач, зігрівало у крижані хвилини розпачу і підтримувало перед рішучим кроком. Материнське слово... Яким же воно може бути твердим і караючим у час, коли ти дозволив собі негідний вчинок! І досі чую зажурливе: «Мені соромно, що це зробив мій син...» Скільки років минуло, а серце знов летить у прірву від отих сумних маминих слів! Кажуть, що найстрашніша кара на землі — це материнське слово-прокляття: його сила ламає життя і долю. Господи, це ж який гріх треба скоїти, щоб власна мати тебе прокляла?! Бо ненька, народжуючи, дарує своє безцінне дитя світові на добро, наставляє, учить його мудрості й честі. Слово вчительки вже буде потім, а спочатку — мамина школа. У ній кожне слово, кожна фраза — як відкриття, як одкровення, сповнене бажанням відкрити таємниці нашого чудового світу. І немає у матусиних словах ні втоми, ні байдужості, — лише турботою та радістю дихають вони, бо дарувати світ і знання — це щастя! Мила моя матінко, сонечко моє ніжне! Чим віддячити тобі за твої слова-молитви, слова-благословення, слова-повчання? Рідна моя, скільки цих слів влила ти у мою долю, але чомусь не навчила мене слів, якими б я зумів вимовити подяку за твоє серце, любов і турботу. Та скільки б я не намагався відшукати їх, все одно вони б не змогли передати безмежну любов до найпрекраснішої людини у цілому світі — моєї матінки, світлого мого ангела, ніжної моєї зіроньки. Мабуть, це пояснюється дуже просто: коли промовляє серце, слова зайві... |